Кому належить?
Саме по собі право на такий відпочинок виникає у кожної людини незалежно від того, за яким саме договором він був влаштований. Положення закону поширюються і на тимчасових працівників, які працюють протягом сезону, за сумісництвом, віддалено, на дому – словом, всі варіанти співпраці рівною мірою передбачають надання трудового відпустки. Працівники не можуть розраховувати на цю привілей, якщо відносини оформлені у вигляді цивільно-правової домовленості. Це означає, що за період відпустки роботодавець не буде платити, якщо укладено договір підряду або оформлене доручення.
Регулярно і стабільно
Співробітник підприємства, стосунки з яким у компанії оформлені легальним шляхом, може розраховувати на щорічну відпустку. Працівникам дається певний часовий проміжок (строго певне число), всередині якого не можуть виникнути робочі дні – переривати відпустку за законом неприпустимо. Законодавством пояснюється необхідність відпустки наступним чином: працевлаштовані особи повинні мати можливість відновити свою працездатність. При цьому роботодавець зобов’язується зберігати робоче місце, посаду весь період відпустки. З 114-ої статті ТК також випливає, що на підприємство покладено обов’язок збереження заробітної плати на колишньому рівні (стосовно до середнього значення).
Щоб виникло право на такий регулярний відпочинок, необхідно спершу пропрацювати на підприємстві певний часовий проміжок, тобто отримати трудовий стаж. Яким чином він розраховується, прописано в ТК, 121 статті. Кодекс доповнено низкою поправок, які регламентують, при якому стажі на яку відпустку (по тривалості) можна розраховувати.
