Розвиток подій
Бреде бідолаха, ледве ноги у валянки з кучугур витягує, хустка на голові утримує, та очі прикриває від колючого снігу і вітру крижаного. А ніч стоїть чорна – ні зірок на небі, ні місяця. Лише сніг під ногами світлий.
Дійшла наша героїня до поваленого дерева: якщо все одно замерзати, так чому не тут? Села на стовбур і сидить.
І раптом бачить – засвітився далеко-далеко, в лісовій гущавині вогник, немов зірочка.
Зраділа неборака. “Тільки б не згас!” – подумала. І пішла, полізла через бурелом і гущавину, розсовуючи снігові гілки і спотикаючись.
“Гори, Гори, вогник!”. А він не тільки не згасає, а все яскравіше стає. Ось вже і потягнуло димком, і чутно стало, як хмиз у вогонь потріскує. З останніх сил дівчинка дійшла до тієї галявини. Так і завмерла від подиву.
Зустріч з місяцями
Величезне багаття горить посеред галявини – яскравий, жаркий. А навколо нього сидять люди і тихо перемовляються.
“Ось, що дивно, – думає мандрівниця. – І не мисливці зразок, а і на дроворубів не схожі. Одяг он яка велична, багата – все з матерії золотої, срібної та з зеленого оксамиту”.
Трьох людей похилого віку серед сидячих нарахувала вона, трьох середнього віку, трьох юнаків. А он біля самого вогню і ще три – ті зовсім хлопчаки. Хто ж ці люди?
Тут старий, найближче знаходиться до неї, раптом обернувся. А до чого грізний, бородатий, броваст! Злякалася дівчинка, хотіла втекти, та запитав її дід: хто ти, звідки і навіщо прийшла?
Дівчинка розповіла йому свою історію: проліски, мовляв, потрібні. І пустий кошик показала. А той засміявся недовірливо: ну й вигадниця!
Дівчинка відповіла, що не пустять її додому, якщо вона повернеться з порожнім кошиком. Мачуха зліше, ніж мороз. Доведеться їй залишитися в лісі і замерзнути. І гірко заплакала.
Тут заговорили між собою чоловіки, зашуміли. Піднявся раптом один з них – це був молодий хлопець з шубкою, накинутій на одне плече, і звернувся до старого: “А дай-но мені своє місце, братику Січень!”
“Так адже ще Лютий між нами!” – заперечив Січень, показуючи на кудлатого старого з розпатланою бородою.
А Лютий, теж дівчинку добре знав, зауважив:
то в ополонці її зустрінеш з відрами, то у лісі з в’язанкою дров. Всім місяців вона своя. Треба їй допомогти.
