Передісторія
Як розповідається в “Дванадцяти місяців” Самуїла Маршака, жила-була на світі сім’я – жінка з двома дочками. Одна з них була рідна, а друга – пасербиця. Власну дочку вона любила, а другий, щоб догодити мачусі, доводилося багато працювати. Але була вона дівчинкою працьовитою і слухняною.
Рідна донечка жила всмак – ніжилася цілими днями на перині та пряники їла. А другий за клопотами не сісти – то бігти за водою до криниці, то за хмизом вирушати в ліс, то білизну треба виполоскати. Справ сила-силенна.
Так і росла дівчинка, – і літню спеку знала, і від зимової холоднечі мерзла, і під осіннім дощем мокла. Вона-то і стала героїнею казкового оповідання Маршака “Дванадцять місяців”. І це саме їй пощастило побачити всіх їх разом якось.
Зав’язка
А діло було взимку, в січні місяці. Снігова видалася пора – снігу навалило стільки, що заметені дерева в лісі гойдатися не могли, а бідні селяни тільки лопатами встигали працювати, відгрібаючи замети від дверей до свої хати.
Але задумала зла мачуха вапна ненависну пасербицю. Подивившись на летять пластівці снігу за дверима, наказала вона тієї вирушати за пролісками в зимовий ліс. Мовляв, сестра-то твоя іменинниця завтра, а подарунок де? Іди, стало бути, в ліс і без квітів не повертайся.
Подумала дівчинка спочатку: жартує, мабуть, мачуха. Не березень на дворі, а січень. Тріскучий мороз, снігу по пояс – які квіточки в такий час? Але жорстока сестра додала, повністю прояснивши ситуацію:
— Якщо й пропадеш, так плакати про тебе ніхто не стане. Іди та без квітів не повертайся. Ось тобі кошик.
Що було робити? Як не послухатися? Про права дітей тоді ще навіть не чули – середньовіччя. Заплакала бідолаха, закуталась в рваний свій носовичок і зробила крок з порога назустріч злий, такий же, як її сімейка, хуртовини.
