У Старицком повіті Тверської губернії знаходилося фамільне маєток старовинного дворянського роду Корнілових – Іванівське. В ньому 1 (13) лютого 1806 року народився майбутній адмірал російського флоту, герой Кримської війни Володимир Олексійович Корнілов. Цей видатний чоловік став символом беззавітного служіння Батьківщині і високого професіоналізму у виконанні покладених на нього обов’язків.
Молодий перспективний мічман
Батько майбутнього моряка Олексій Михайлович Корнілов обіймав посаду тобольського і іркутського губернатора. Він і його дружина Олександра Юхимівна (уроджена Фан-дер-Фліт) користувалися розташуванням государя Олександра I і мали вплив при дворі. Згідно з традицією того часу, початкова освіта їхній син отримав вдома, а потім відправився в Санкт-Петербург, де продовжив навчання в Морському кадетському корпусі, учнями якого в ті роки були молоді представники багатьох аристократичних прізвищ.
Цей вибір навчального закладу, зроблений його батьком, визначив всю подальшу біографію Володимира Олексійовича Корнілова. У сімнадцятирічному віці, покинувши стіни кадетського корпусу у званні мічмана, він був спрямований на Балтійських флот, де протягом трьох років проходив службу у складі екіпажу фрегата «Малий». Зважаючи проявлених їм неабияких здібностей, а також приналежності до вищого аристократичного стану, в 1825 році молодий офіцер був прикомандирований до Гвардійському екіпажу, був військово-морський частиною імператорської гвардії.
Перші кроки майбутньої кар’єри
Своє перше бойове хрещення Володимир Олексійович Корнілов отримав двома роками пізніше, коли у складі екіпажу лінійного корабля «Азов» опинився на Середземному морі. Там 8 (20) жовтня 1827 року розігралася найбільша морська битва між об’єднаними флотами Росії, Франції та Англії – з одного боку, і противостоявшими їм турецько-єгипетськими силами – з іншого. За мужність і героїзм, проявлені в бою, мічман Корнілов, крім російського ордена Святої Анни 4-го ступеня, отримав нагороди від урядів Греції, Франції та Англії. Одночасно з цим він був проведений в лейтенанти.
По завершенні морської кампанії в 1830 році лінійний корабель «Азов» здійснив перехід на Балтику, а разом з ним залишив Середземномор’ї і лейтенант Корнілов. Володимир Олексійович після повернення в столицю був удостоєний ще одного ордена Святої Анни, на цей раз 3-го ступеня та медалі «За турецьку війну». У тому ж році він був направлений на Чорноморський флот, де вступив на посаду офіцера для особливих доручень при контр-адмірала Лазарєва, командував ескадрою.
Труди на благо Росії
До цього часу політична обстановка в світі змінилася, і Туреччина, перетворившись з колишнього ворога в союзника Росії, звернулася до Миколи I з проханням про допомогу у військовому конфлікті з Єгиптом. На Босфор була спрямована російська ескадра, і Володимир Олексійович Корнілов, перебуваючи на борту корабля «Пам’ять Євстафія», знову опинився в гущі битв. За участь в Босфорській експедиції він був удостоєний ордена Святого Володимира 4-го ступеня і турецького золотого знака відмінності.
Вперше самостійно керувати бойовим кораблем Корнілову довірили в 1834 році. Ним став бриг «Фемістокл», спрямований з дипломатичною місією до Константинополя. Волею випадку на зворотному шляху одним з пасажирів виявився відомий російський художник К. П. Брюллов, написав під час плавання портрет Володимира Олексійовича Корнілова (фото цього твору наводиться в статті).
В 1835 році, отримавши чергове підвищення, командувач «Фемістокла» стає капітан-лейтенантом і тоді ж починає свою діяльність по широкій пропаганді серед офіцерського складу передового досвіду зарубіжних флотоводців. У зв’язку з цим він перекладає на російську мову і видає працю англійського адмірала Гласкока, є цінним посібником з вивчення теорії морського бою.
На капітанському містку нового корабля
Наступним етапом кар’єри Володимира Олексійовича Корнілова стало його призначення на посаду капітана ще створювалося в той час на Миколаївських верфях лінійного корабля «Дванадцять апостолів». Згідно з традицією, встановленою контр-адміралом Лазарєвим, майбутній командир споруджували судна повинен був здійснювати особистий контроль над які проводилися роботами.
З цим обов’язком Володимир Олексійович впорався, як завжди, блискуче, незважаючи на те що додаткову складність представляло оснащення судна новим по тим часам видом артилерійського озброєння – так званими бомбическими знаряддями, здатними виробляти обстріл ворога розривними боєприпасами. Тоді ж ним було розроблено цілий ряд нормативних актів, що стосуються різних сторін корабельної служби, введених потім на всіх суднах Чорноморського флоту.
Начальник штабу флоту
Поряд з цим Корнілов не припиняв своєї особистої участі в бойових походах кораблів Чорноморського флоту, очолюючи штаб ескадри контр-адмірала Лазарєва. Він не тільки розробляв плани майбутніх операцій, але і контролював правильність їх виконання. У 1838 році під його безпосереднім керівництвом була проведена успішна висадка десанту в районі Туапсе, за що Володимир Олексійович був достроково зведений в капітани 2-го рангу.
Важливою подією в житті Корнілова стала поїздка в Англію, здійснена ним у 1846 році для спостереження за будівництвом замовленого Росією пароходофрегата «Володимир». Крім того, потрібно виконати ряд суто дипломатичних доручень. Успішно завершивши свою місію, і повернувшись на Батьківщину, Володимир Олексійович був проведений в контр-адмірали і затверджений на посаді начальника штабу всього Чорноморського флоту. Через нетривалий час він став віце-адміралом з присвоєнням почесного звання генерал-ад’ютанта.
Початок бойових дій
Кримська війна не стала несподіванкою для адмірала Корнілова. Володимир Олексійович ще за кілька місяців до її початку, перебуваючи у свиті надзвичайного російського посла князя Меншикова, побував у Константинополі і, беручи участь у переговорах із турецьким урядом, усвідомлював весь загострення обстановки і неминучість військового протистояння.
Після відкриття бойових дій Корнілов взяв на себе командування загоном парових кораблів, серед яких знаходився і пароходофрегат «Володимир», побудований в Англії під його особистим наглядом. Саме цей бойовий корабель 5 листопада 1853 року успішно атакував турецький броненосець «Перваз-Бахрі», який після тригодинного бою був змушений капітулювати. Захоплений російськими моряками і доставлений в Севастополь, він був перейменований в «Корнілов», що стало загальним визнанням заслуг Володимира Олексійовича.
Фатальний наказ князя Меншикова
Критична обстановка в ході військових дій склалася на початку вересня 1854 року, після того як силами англо-французьких військ була здійснена висадка десанту в районі Євпаторії і завдано поразки російським частинам на річці Альмі. У зв’язку з цим князь Меншиков, який був у той час головнокомандуючим військами Криму, прийняв рішення затопити на зовнішньому рейді всі знаходилися там кораблі, а їхні екіпажі використовувати на березі для оборони Севастополя. Володимир Олексійович Корнілов, отримавши наказ про знищення флоту, організації якого він віддав всі свої сили, не міг примиритися з рішенням князя.
Альтернативне рішення проблеми
Зібравши на військовий рада весь вищий командний склад флоту, Корнілов озвучив інший план дій, складений з урахуванням всієї безнадійності становища, в якому опинилося місто. Незважаючи на технічний перевагу противника, він запропонував атакувати його всіма наявними в розпорядженні російського флоту силами. Основний удар, на думку адмірала, слід нанести в районі мису Улюкола, скориставшись для цього спостерігалася неузгодженістю в діях французького і англійського командування.
Здійснивши напад першими і увійшовши в безпосереднє зіткнення з противником, російські моряки повинні були нав’язати йому абордажний бій і в разі необхідності підривати одночасно свої і ворожі кораблі. Подібна тактика, за його переконанням, могла сприяти нанесення силам коаліції настільки серйозної шкоди, що змусило їх припинити розпочаті дії і зняти облогу Севастополя.
На чолі захисників міста
Відразу по завершенні наради Корнілов вирушив до Меншикова і виклав йому свій план майбутніх дій, проте зустрів з боку головнокомандувача рішучий протест. Князь в самій жорсткій формі повторив відданий наказ раніше і, під загрозою відсторонення Корнілова від займаної посади, вимагає його негайного виконання.
Незважаючи на те що знищення ескадри адмірал вважав для міста дією, рівним його самогубства, про що не побоявся відкрито заявити князю, він був змушений підкоритися і очолити сухопутні війська, частково сформовані з колишніх моряків. Взявши під своє командування гарнізон, чисельність якого ледве доходила до 7 тис. чоловік, що було явно недостатньо за масштабами Кримської війни, Володимир Олексійович Корнілов зумів показати яскравий приклад активної оборони міста. Вона включала в себе безперервні вилазки до табору ворога, нічні рейди, встановлення мін, а також тісна взаємодія кріпак і польової артилерії.
Загибель Корнілова
Присутній на бойових позиціях і подаючи своїм безстрашністю приклад іншим захисникам, адмірал щохвилини ризикував життям і 5 жовтня 1854 року загинув під вогнем англо-французької артилерії, совершавшей черговий масований обстріл міста. Місцем його вічного спочинку став севастопольський собор Святого Володимира, де він був похований в одному склепі зі своїм колишнім командиром контр-адміралом М. П. Лазарєвим, до імені якого на могильній плиті додалася напис: «Корнілов Володимир Олексійович 1806-1854 рр.» Згодом там же знайшли вічний спокій ще два видних російських флотоводця – в. І. Істомін та П. С. Нахімов.
Дружина і діти севастопольського героя
На завершення слід сказати кілька слів про сімейне життя Володимира Олексійовича Корнілова, коротка біографія якого лягла в основу цієї статті. Відомо, що в 1837 році він одружився на Єлизаветі Василівні Новосильцовой, що походила із знатного дворянського роду, але з дитинства жив у крайній бідності. Справа в тому, що її батько Василь Сергійович хоч був сенатором, але, відрізняючись крайнім марнотратством, дуже швидко «пустив за вітром» сімейний стан. В результаті його дружина і діти були змушені оселитися у багатих родичів.
Тим не менше завдяки знатності походження дочка безпутного сенатора була прийнята за казенний рахунок в Інститут благородних дівиць, по закінченні якого познайомилася з В. А. Корніловим і, незважаючи на відсутність приданого, вийшла за нього заміж. Від цього шлюбу народилася дочка Наталія і троє синів: Олексій, Олександр і Володимир. Доживши до похилого віку в пошані і достатку, вона померла в 1880 році і була похована в родинній усипальні Корнілових, що знаходилася в селі Рясня Тульської губернії.
