Зародження драматургії
Вперше про зародження драматургії свідчили настінні написи і папіруси в епоху Стародавнього Єгипту, у яких також були присутні зав’язка, кульмінація і розв’язка. Жерці, що володіли знаннями про божества, впливали на свідомість єгипетського народу саме завдяки міфам.
Міф про Ісіди, Осіріса і Горе представляв свого роду Біблію для єгиптян. Далі свій розвиток драматургія отримала в Стародавній Греції в 5-6-му столітті до н. е. У давньогрецькій драматургії зароджується жанр трагедії. Сюжет трагедії виражався в протиставленні доброго і справедливого героя – злу. Фінал закінчувався трагічною загибеллю головного героя і повинен був викликати сильні переживання у глядача для глибокого очищення його душі. Цьому явищу є визначення – катарсис.
У міфах переважала військова і політична тематика, так як трагіки того часу і самі не раз брали участь у війнах. Драматургія Давньої Греції представлена такими відомими письменниками: Есхілом, Софоклом, Еврипидом. Крім трагедії відродився і жанр комедії, в якій Арістофан зробив головною тему світу. Люди втомилися від воєн і беззаконня влади, а тому вимагають мирного і спокійного життя. Комедія зародилася з жартівливих пісень, які були часом навіть фривольними. Гуманізм і демократія були основними ідеями в творчість комедіографів. Найбільш відомими трагедіями того часу можна назвати п’єси «Перси» і «Прикутий Прометей» Есхіла, «Цар Едіп» Софокла та «Медея» Евріпіда.
На розвиток драматургії у 2-3-му столітті до н. е. впливають давньоримські драматурги: Плавт, Теренцій та Сенека. Плавт співпереживав нижчим верствам рабовласницького суспільства, висміював жадібних лихварів та крамарів, тому, взявши за основу давньогрецькі сюжети, він доповнював їх розповідями про важкому бутті звичайних громадян. В його творах було багато пісень і жартів, автор користувався популярністю у сучасників і згодом вплинув на європейську драматургію. Так, його знамениту комедію «Скарб» взяв за основу Мольєр при написанні свого твору «Скупий».
Теренцій – представник більш пізнього покоління. Він не робить упор на виражальні засоби, а більше заглиблюється в опис психологічної складової характеру героїв, а темами для комедій стають побутові і сімейні конфлікти між батьками і дітьми. Його знаменита п’єса «Брати» якраз відображає найбільш яскраво цю проблему.
Ще один драматург, який вніс великий внесок у розвиток драматургії, – Сенека. Він був вихователем Нерона, імператора Риму, і займав при ньому високе становище. Трагедії драматурга завжди розвивалися навколо помсти головного героя, толкавшей його на страшні злочини. Історики пояснюють це кривавими безчинствами, які відбувалися тоді в імператорському палаці. Твір Сенеки «Медея» пізніше вплинуло на західноєвропейський театр, але, на відміну від «Медеї» Евріпіда, цариця представлена негативним персонажем, який жадає помсти і не зазнають ніяких переживань.
На зміну трагедій в імператорську епоху приходить ще один жанр – пантоміма. Це танець, що супроводжується музикою і співом, який виконував зазвичай один актор з заклеєним ротом. Але ще більшою популярністю користувалися циркові вистави в амфітеатрах – гладіаторські бої і змагання колісниць, які спричинили занепад вдач і розпад Римської імперії. Драматурги вперше найбільш наближено представили глядачам, що таке драматургія, але театр був знищений, а драма відродилася знову тільки через півтисячолітню перерва у розвитку.
