Розквіт драматургії в Росії
Активно розвиватися російська драматургія почала ще в 18-му столітті при представника класицизму – А. П. Сумарокове, названому «батьком російського театру», чиї трагедії («Чудовищи», «Нарцис», «Опікун», «Рогоносець по уяві») були орієнтовані на творчість Мольєра. Але саме в 19-му столітті цей напрям зіграло видатну роль в історії культури.
У російських драмах розвивалися кілька жанрів. Це трагедії Ст. А. Озерова («Ярополк і Олег», «Едіп в Афінах», «Димитрій Донськой»), які відображали суспільно-політичні проблеми, актуальні в період наполеонівських воєн, сатиричні комедії В. Крилова («Шалена родина», «Кофейница) та просвітницькі драми А. Грибоєдова («Горі від розуму»), Н. Гоголя («Ревізор») і А. Пушкіна («Борис Годунов», «Бенкет під час чуми»). 
У другій половині 19-го століття реалізм міцно закріпив свої позиції в російських драмах, і найяскравішим драматургом цього напрямку став Островський А.. Його творчість складали історичні п’єси («Воєвода»), драми («Гроза»), сатиричні комедії («Вовки і вівці») і казки. Головним героєм творів був спритний авантюрист, купець і провінційний актор.
