Диференційований підхід до шкільної освіти – актуальна задача, поставлена перед педагогами. Про його необхідність активно заговорила світова громадськість в 20-ті роки XX століття. У США тоді велися пошуки найбільш ефективних способів диференціації, які в даний час застосовуються у всіх школах країни. В СРСР же основним принципом освіти була його демократизація, коли кожна дитина має засвоїти базовий набір знань і умінь. У результаті вітчизняна педагогіка істотно відстає в області диференціації навчання від європейських і американських шкільних систем.
Кожна дитина – особистість
Єдина освітня програма розрахована на середнього учня. Але в реальності діти відрізняються один від одного за інтелектуальним здібностям, інтересам, темпераментом і безлічі інших параметрів. В результаті одні учні не можуть працювати в повну силу, нудьгуючи на уроках. А інші не справляються з завданнями, відстають від класу, втрачаючи впевненість у собі та інтерес до навчання.
Забезпечити диференційований підхід покликані нові освітні програми. В них міститься стандартизируемая частина, або загальний для всіх мінімум знань і практичних умінь. А також варіативна частина, яка дає школярам вийти за рамки стандартів, самостійно вибирати для вивчення певні предмети.
Що таке диференціація?
Учитель зобов’язаний забезпечити кожній дитині сприятливі умови для навчання та розвитку здібностей. Матеріал повинен подаватись на доступному рівні, а також в оптимальному темпі. Але в рамках цілого класу неможливо організувати індивідуальне навчання. Педагог не має для цього ні часу, ні ресурсів. Виходом стає застосування дифференцируемого підходу в навчанні.
Згідно йому, учнів ділять на групи з урахуванням індивідуальних особливостей, які часто є типовими для декількох дітей. У школярів, об’єднаних разом, спостерігаються схожі труднощі в засвоєнні матеріалу, породжені близькими причинами. Учитель будує освітній процес на різних рівнях складності. Для кожної групи підбираються посильні завдання, підтримують інтерес до вивчення нового матеріалу.
Види диференційованого підходу
Російськими стандартами передбачено два види диференціації:
- Зовнішня, коли діти за різними ознаками (найчастіше інтересам або здібностям) діляться на стабільні групи. У кожній з них навчання ведеться за своєю програмою з використанням різних методів і організаційних форм. Диференціація може здійснюватися на рівні школи чи класу. Прикладами можуть служити приватні навчальні заклади, гімназії з поглибленим вивченням окремих предметів, кадетські корпуси, корекційні та профільні класи у рамках загальноосвітньої школи.
- Внутрішня, коли в стабільній групі (класі) виділяються підгрупи на підставі індивідуально-типологічних особливостей. При цьому всі діти вивчають один і той же матеріал. Акцент на диференціації не робиться. Учні можуть з часом переходити з однієї групи в іншу.
Плюси підходу
Розглянемо позитивні сторони диференційованого підходу в навчанні дітей. Їх декілька:
- Виключається усереднення школярів. Не вони підлаштовуються під вчителя, а вчитель під них.
- З’являється можливість надати допомогу слабким учням, не гальмуючи при цьому розвиток сильних школярів.
- Важким дітям, що зазнають проблеми з соціальною адаптацією, приділяється підвищена увага. При цьому вони не опиняються у становищі ізгоїв і невдах.
- Талановиті, здібні діти можуть швидше і глибше познайомитися з матеріалом, виконують більше творчих завдань. У них суттєво підвищується мотивація.
- Дітям легше вчитися в підгрупах, де здібності кожного приблизно рівні і ні до кого не пред’являється нездійсненних вимог. Психологічний клімат в класі поліпшується, а навантаження знижується.
Негативні моменти
При всіх плюсах, у диференційованого підходу в навчанні є і мінуси. Перерахуємо їх:
- Розподіл дітей на різні групи по здібностям не можна назвати гуманним.
- Школярі опиняються в нерівному положенні. При цьому учні, віднесені до слабким, відчувають себе приниженими. А у сильних хлопців з’являється ілюзія власної винятковості.
- Діагностика не завжди відображає об’єктивну дійсність. Неординарна дитина може бути віднесено до слабких, так як не вписується в загальноприйняті шаблони.
- Вчитель витрачає більше часу і сил, складаючи, а потім перевіряючи різнорівневі завдання.
- Слабкі учні часто втрачають мотивацію, адже їм не треба тягнутися за сильними дітьми, змагатися з ними.
Етапи внутриклассной диференціації
З зовнішньої диференціацією все більш чи менш зрозуміло. Діти розподіляються по класах або школах залежно від своїх схильностей, інтересів і здібностей. А потім навчаються за спеціально створеними програмами. Куди складніше застосувати метод диференційованого підходу у вже сформованому класі.
Педагог повинен:
- Визначити критерії, на підставі яких учні будуть поділені на групи.
- Провести діагностику згідно з обраними критеріями.
- На її основі створити групи.
- Вирішити для себе, яким чином буде здійснюватися диференціація. Розробити завдання для кожної групи.
- На кожному уроці працювати за кількома рівнями складності.
- Здійснювати періодичний контроль за результатами, на підставі якого склад груп може помінятися.
Розподіл школярів на групи
Існує багато ознак, на підставі яких можна розмежувати дітей. Сюди відносяться:
- Вік. Чим молодша дитина, тим важливіше цей параметр.
- Стать. Дівчатка більш акуратні, посидючі, схильні діяти за зразком. Хлопчики рухливі, надають перевагу пошукові завдання, дискусії.
- Область інтересів. Гуманітарії і діти з математичним складом розуму вимагають різного підходу.
- Рівень розвитку. У будь-якому класі є слабкі, середні і сильні учні.
- Темперамент. Холерик і флегматик не можуть виконувати завдання з однаковою швидкістю.
- Тип мислення. Він може бути традиційним або творчим.
- Спосіб сприйняття інформації. Всі люди діляться на візуалів, кінестетиків і аудіалів.
- Рівень здоров’я. Часто хворіючі діти нерідко переміщуються у категорію відстаючих, так як пропускають уроки.
Вчителю важко одночасно враховувати всі ці параметри. Диференційований підхід в процесі навчання легше застосувати, якщо клас поділено на три групи:
- Сильні учні. У них сформована висока навчальна мотивація, розвинена здатність до абстрагування, аналізу і узагальненню. Діти активні, мають гарний обсяг знань, здатні вирішувати нестандартні завдання.
- Середні учні. Ці діти твердо знають шкільну програму, виконують стандартні завдання, але не можуть застосувати вивчений матеріал у нових умовах.
- Слабкі учні. У них є прогалини в знаннях, а також відставання в інтелектуальному і мовному розвитку.
Щоб віднести дитину до тієї або іншої групи, проводиться діагностика. Враховуються результати перевірочних робіт, повсякденне спостереження за дітьми. Рекомендовано також використання психологічних тестів. Діагностику зручно проводити тричі: у вересні, перед новорічними канікулами, а також у кінці навчального року.
Способи диференціації
Після розподілу дітей за групами навантаження на вчителя різко зростає. Йому доводиться розробляти завдання з урахуванням диференційованого підходу. Варіантів тут кілька.
Завдання можуть розмежовуватися за такими параметрами:
- Складність. Сильні учні розв’язують задачі з великою кількістю дій.
- Рівень творчості. Слабкі діти виконують тренувальні вправи за зразком. Сильним пропонуються нестандартні пошукові або творчі завдання, результатом яких стає самостійне відкриття або новий продукт (власний текст, завдання, проекту).
- Обсяг матеріалу. Дітям, які працюють швидше інших, даються додаткові завдання.
- Ступінь самостійності. Сильні учні виконують вправу без допомоги педагога. Середня група школярів спочатку проговорює вголос кілька прикладів, а потім діє за зразком. Слабкі діти працюють під керівництвом вчителя.
- Характер допомоги. Всі роблять одне завдання, але хлопцям з слабкої групи дозволено користуватися довідниками, опорними схемами. Учитель дає підказку у випадку утруднення.
Різні етапи уроку
Як будувати заняття з урахуванням диференційованого підходу? На кожному етапі уроку використовуються свої методи:
- Опитування. Діти працюють з тестами трьох рівнів. Якщо завдання однакові за труднощі, то йде диференціація за їх кількістю. При усному опитуванні першими викликаються учні слабкої та середньої груп. Сильні школярі можуть підготувати невеликі повідомлення по темі.
- Новий матеріал. При його викладі ставляться проблемні питання для здібних дітей. Їм можна доручити підготовку доповіді.
- Закріплення вивченого. Група з сильних дітей може відразу приступати до вправ. Школярі з середніми здібностями вчаться діяти за зразком і теж переходять до самостійної роботи. Зі слабкими дітьми вчитель виконує типові вправи. Поступово завдання ускладнюються. Корисна робота в парах, коли сильний і слабкий учні разом виконують спільне завдання.
- Домашня робота. Сильні діти отримують творчі завдання. Слабкі школярі вчаться самостійно розв’язувати типові завдання, докладно розібрані на уроці. Середній групі додачу до типового завдання можна дати вправа складніше.
Можливість вибору
Диференційований підхід передбачає, що дитина може перейти з однієї групи в іншу. Щоб зрозуміти, хто з дітей готовий до такого кроку, вчителю варто періодично пропонувати учням самим вибрати собі завдання будь-якого рівня складності. Для цього потрібно уважно вивчити всі наявні варіанти і вирішити, яка навчальне завдання відповідає твоїм можливостям.
Школярам важко зробити це, так як вони не звикли оцінювати самі себе, приймати самостійні рішення. До того ж, за вибір доводиться нести відповідальність. Але таке завдання дуже корисно. До того ж педагог зможе вчасно помітити, що дитина з середньої групи справляється з вправами підвищеної складності. А здібний учень бере собі завдання легше, намагаючись знизити навантаження.
Індивідуально-диференційований підхід у вихованні
Дитина повинна вийти зі стін школи не просто освіченою людиною, але й особистістю. Велика увага приділяється моральному вихованню школярів. Організовуючи роботу з колективом класу, педагог враховує індивідуальні особливості дітей, а також міжособистісні відносини між ними.
Диференціація може здійснюватися за величезною кількістю ознак. Педагогу варто почати з вивчення хлопців. Для цього використовується спостереження, бесіди, психологічна діагностика, підтримування контактів з батьками. На основі отриманих результатів прогнозується виховна робота, яка спрямована на розвиток позитивних якостей і усунення недоліків. Виховний процес може проходити як в групах, так і індивідуально.
Розробка програми
Індивідуально-диференційований підхід передбачає створення тимчасових дитячих колективів, куди входять хлопці зі схожими проблемами або рисами характеру. Це можуть бути сором’язливі і малоактивні діти, гіперактивні діти, яскраво виражені лідери і т. д. Для кожної групи створюються педагогічні ситуації, проводяться ігри та тренінги, використовується метод переконання, вправи, вимоги.
Індивідуальні виховні програми розробляються для дітей з “групи ризику”, а також обдарованих учнів, яким не вистачає певних якостей. Важливо, щоб останні бачили в педагога союзника, разом з ним намітили для себе цілі і йшли до них.
Диференційований підхід – необхідна умова навчання і виховання, що дозволяє кожній дитині відчути себе успішним, незалежно від індивідуальних особливостей та інтересів.
