Що таке диференціація?
Учитель зобов’язаний забезпечити кожній дитині сприятливі умови для навчання та розвитку здібностей. Матеріал повинен подаватись на доступному рівні, а також в оптимальному темпі. Але в рамках цілого класу неможливо організувати індивідуальне навчання. Педагог не має для цього ні часу, ні ресурсів. Виходом стає застосування дифференцируемого підходу в навчанні.
Згідно йому, учнів ділять на групи з урахуванням індивідуальних особливостей, які часто є типовими для декількох дітей. У школярів, об’єднаних разом, спостерігаються схожі труднощі в засвоєнні матеріалу, породжені близькими причинами. Учитель будує освітній процес на різних рівнях складності. Для кожної групи підбираються посильні завдання, підтримують інтерес до вивчення нового матеріалу.
Види диференційованого підходу
Російськими стандартами передбачено два види диференціації:
- Зовнішня, коли діти за різними ознаками (найчастіше інтересам або здібностям) діляться на стабільні групи. У кожній з них навчання ведеться за своєю програмою з використанням різних методів і організаційних форм. Диференціація може здійснюватися на рівні школи чи класу. Прикладами можуть служити приватні навчальні заклади, гімназії з поглибленим вивченням окремих предметів, кадетські корпуси, корекційні та профільні класи у рамках загальноосвітньої школи.
- Внутрішня, коли в стабільній групі (класі) виділяються підгрупи на підставі індивідуально-типологічних особливостей. При цьому всі діти вивчають один і той же матеріал. Акцент на диференціації не робиться. Учні можуть з часом переходити з однієї групи в іншу.
