Термін «перифраз» або «перифраза» походить від грецького слова «periphrasis» (де peri – навколо» і phradzo – «говорю») і позначає стежок, який вживається замість іншого слова. Даний зворот є описовим.
Види перефразы.
Перифрази поділяються на:
- загальні (зрозумілі більшості, популярні в якийсь період часу),
- індивідуально-авторські.
До загальновживаним і всім зрозумілим перифразам відносяться приховані найменування лева – «цар звірів», дітей – «квіти життя», телевізора – «блакитний екран».
Одним з яскравих прикладів перифрази, зрозумілою багатьом, є такі назви Санкт-Петербурга, як «Місто на Неві», «Північна Венеція», «Північна столиця» або «Північна пальміра». А як індивідуально-авторського можна назвати стежок «Петра творіння» Олександра Пушкіна («Люблю тебе, Петра творіння»).
Особливість побудови перифрази.
Ознака, за якою створюється перифраза, повинен бути притаманний означуваного предмета або явища, зрозумілим багатьом людям. Цей стежок дає можливість автору підкреслити одну сторону описуваного, прибравши інше на задній план. Наприклад, осінь у віршах Пушкіна перетворилася на «сумну пору» і «очей зачарування».
Особливістю перифрази є її смислова (семантична) єдність. Тобто такі вислови і фрази не можна розбити або змінити в них слово. Таким чином, стежок стає фразеологічно пов’язаним словосполученням, зрозумілим більшості носіїв мови.
Часто зустрічаються, в ЗМІ та усного мовлення перифрази:
- корабель пустелі – верблюд;
- чорне золото – нафту;
- канцелярська щур – чиновник;
- другий хліб – картоплю;
- вічне місто – Рим;
- третій Рим – Москва.
- блакитна планета – Земля;
Роль стежка в мовленні.
Вживання перифрази в художніх текстах, публіцистичних матеріалах і виступах ораторів дозволяє підсилити виразність висловлювання, зробити його більш яскравим, незабутнім, помітним.
Приклади перифраза.
Приклади з художньої літератури.
Перифраз є зображувально-виразним засобом мови, тому використовується в художніх творах, причому будь-якого роду: в епосі, ліриці й драмі.
Олександр Пушкін називав Вільяма Шекспіра «творцем Макбета», а Джорджа Байрона – «співаком Гяура та Жуана».
Михайло Лермонтов в знаменитому некролозі «Смерть поета», написаному на загибель Олександра Пушкіна, використовував масу іносказань, ні разу не назвавши колегу по перу ім’ям або прізвищем: «поет – невільник честі», «дивний геній» і «урочистий вінок».
