Візантійська історія
Входження до складу Римської імперії принесли на територію Туреччини спокій і відносне процвітання, створивши хороші умови для розвитку економіки і торгівлі. Після поділу в 4-му столітті на східну і західну частину, Візантійська імперія продовжувала розширюватися, знову відвоювавши Італію, Анатолію і Північну Африку.
Найбільший розквіт припадає на епоху правління імператора Костянтина у 324 році, який об’єднав країну і почав будівництво нової столиці, великого стародавнього міста, який назвали потім Константинополь.
Другий найбільший ренесанс припав на 9-й століття, коли разом з перемогою над головними ворогами – болгарами і арабами – країна стала центром грецької культури, був відкритий перший європейський університет, розвивалися живопис, література. Після поділу християнської церкви у 1054 році Константинополь стає центром православ’я.
До цього періоду відносяться і набіги давньоруських племен на Константинополь, перший з яких відбувся у 860 році.
Сельджуки
З 9-10-го століття серед тюркських племен Туркестану почав поширюватися іслам. Їх стали наймати на службу арабські халіфи, які в нагороду часто виділяли їм прикордонні і порожні землі. Одне з племен, сельджуки, населяли азіатські степи континенту від Монголії до Каспійського моря.
Турки-сельджуки, названі на честь вождя одного з племен тюрків-огузів, почали планомірну експансію на землі, що належали Візантії. До 1050 році вони захопили Афганістан, Центральну Персію і почали здійснювати військові походи на халіфат Аббасидів, зі столицею в Багдаді.
У 1071 році утворилося перше в історії Туреччини держава, яке створили прямі предки корінного населення країни. У цьому ж році сельджуки, які охороняли північні кордони, розбили візантійські війська біля озера Ван, на сході Малої Азії.
Сельджуцький римський султанат займав більшу частину Анатолії, столицею держави стало місто Конья. У 1192 році він став основою ісламської держави, султан якого закликав мусульман на боротьбу з християнською Візантією.
