Дмитро Йосипів – відомий радянський і російський актор, сценарист і кінорежисер. Цікаво, що зараз йому вже 52 роки, але більшість пам’ятають його найпершу роль, виконану ще в дитинстві. Саме Йосипів зіграв Буратіно в казці Леоніда Нечаєва, яка вийшла на екрани в 1975 році.
Біографія актора
Дмитро Йосипів народився в 1965 році. Він з’явився на світло в столиці Білоруської РСР – Мінську. Його батьки були біологом і інженером. Сім’я у Дмитра була великою, крім нього, в ній виховувалися ще два брати Микола і Андрій. Обидва вони в даний час працюють програмістами.
Перший успіх до актора Дмитра Іосифову прийшов досить рано. Коли йому було лише 9 років, на нього звернув увагу асистент режисера, який працював на студії “Білорусьфільм”. Хлопчика запросили на проби, режисер затвердив його кандидатуру.
Причому спочатку Дмитра Йосипового пробували на роль Арлекіна, але переконавшись, що він здатний на знімальному майданчику, затвердили на головного персонажа картини.
БУ-РА-ТИ-АЛЕ
Телевізійний фільм “Пригоди Буратіно”, знятий Леонідом Нечаєвим в 1975 році, вважався культовим для свого часу. Це була екранізація казки Олексія Толстого “Золотий ключик, або Пригоди Буратіно”.
Всі добре пам’ятають сюжет цієї картини. У старого столяра по імені Джузеппе поліно починає пищати людським голосом, коли він намагається вистругати з нього ніжку для столу. Джузеппе не вирішується продовжити роботу і дарує поліну своєму старому другові шарманщикові по імені Карло, щоб той вирізав з нього дерев’яну ляльку. Карло називає її Буратіно.
Буратіно, якого і грає Дмитро Йосипів, веде дуже легковажну життя. Він ледь не гине в лапах щури Шушари, кидається молотком у Мовця Цвіркуна. Але все ж татові Карло вдається умовити його піти в школу, але тут всі пригоди героя тільки починаються.
У цьому фільмі Дмитро Йосипів, фото якого ви знайдете в цій статті, з’являється на одному майданчику з справжніми метрами радянського кіно – це Тетяна Проценко, Ріна Зелена, Володимир Етуш, Ролан Биков, Володимир Басів. Майбутнє хлопчика було визначено.
Навчання у Вдіку
Після школи біографія Дмитра Йосипового виявляється тісно пов’язана з кіно і театром. Він надходить у ВДІК, займається у творчій майстерні Олексія Баталова. Після закінчення вузу отримує розподіл в рідній Мінськ, починає працювати в театрі-студії кіноактора.
Триває зніматися в кіно і навчатися режисерської майстерності в Білоруської державної академії мистецтв.
Дитячі роботи
Фільми з Дмитром Иосифовым досить регулярно виходять на екрани.
Він грає Вовченя у казці-мюзиклі Леоніда Нечаєва “Про Червону Шапочку”, хулігана Степана Комарова в пригодницькому фільмі Миколи Лук’янова “Капітан Зірви-голова”, коридорного в мюзиклі Леоніда Нечаєва “Проданий сміх”, шкільного чемпіона за загадок в дитячому фільмі Євгена Марковського “Як я був вундеркіндом”.
Кар’єра в дорослому віці
Вже дорослим актором Йосипів продовжує зніматися, але от головних ролей йому більше не дають. У 1986 році він з’являється в ролі ударника рок-групи “Астронавти” у фантастичному фільмі Євгена Марковського “Літні враження про планеті Z”. Цей двосерійний фільм про спостерігача з планети Х, який виявляється в лабораторії шкільного вчителя фізики Олексія Мухіна.
На його планеті немає понять про добрих і злих почуття, його завдання зрозуміти, що це таке і передати своїм. У цьому йому допомагає помічник учителя Борька Куликова, а ось всіляко заважати намагається перукар Едуард Михайлович, який вважає себе великим детективом і в усьому бачить тільки підозріле.
У 1987 році Йосипів грає сивого зачарованого принца в казці Надії Кошеверовій “Казка про закоханого маляра”. Головного героя запрошують до палацу Дризофилы, де він закохується в принцесу. За це його виженуть з двору, йому належить зробити чимало подвигів, щоб дізнатися і зрозуміти, кого ж насправді він закохався.
У ролі Толі Барибіна герой нашої статті з’являється в трехсерийном телефільмі Юнуса Юсупова “Випадок в аеропорту”. Це захоплююча детективна історія про зухвале пограбування кур’єрів місцевого художнього комбінату, що злочинці здійснюють в аеропорту Душанбе. Вони як раз перевозили ювелірні прикраси, які повинні були відправитися на міжнародну виставку, так що видобуток зловмисників велика. Радянським міліціонерам належить розкрити цей злочин і знайти винуватців.
На епізодичну роль Йосипового запрошують у 1988 році у виробничо-соціальну драму Дмитра Свєтозарова “Без мундира”, що розповідає про начальника залізниці, який намагається під час перебудови подолати навколишні його проблеми провести важливий для країни експеримент з сверхдлинным вантажним поїздом.
Кар’єра після розпаду СРСР
Якщо до перебудови Йосипового запрошували на незначні епізодичні ролі, то під час неї і після він став зніматися в кіно зовсім рідко.
На епізодичну роль Йосипового запрошують у 1988 році у виробничо-соціальну драму Дмитра Свєтозарова “Без мундира”, що розповідає про начальника залізниці, який намагається під час перебудови подолати навколишні його проблеми провести важливий для країни експеримент з сверхдлинным вантажним поїздом.
Згадати його можна по ролі старшого сержанта Жохина в драмі Олексія Рогожкіна “Караул”. Картина розповідає про дідівщину в армії і була знята за матеріалами реальних кримінальних справ. На екрані глядач може простежити історію юного солдата внутрішніх військ, який розстріляв весь караул у поїзді для перевезення ув’язнених.
Героїв оточує гнітюча атмосфера, яка посилюється спілкуванням зі злочинцями, з-за цього багатьом доводиться слідувати табірним порядками і законами.
Після цього були ще маловідомі картини “Під маскою “Чорної кішки”, де він зіграв фронтовика-розвідника Івана Громова, “Вогненний стрілець” (Йосипів з’являється в ролі Пантелея), “Блудні діти”, де він створює образ сценариста-невдахи Дмитра Короткова.
З його останніх акторських робіт можна відзначити директора хоспісу, якого він зіграв у драмі Володимира Котта “Громозека”, яка вийшла на екрани в 2010 році.
Професія – режисер
При цьому варто відзначити, що з кінця 90-х років герой нашої статті все менше часу приділяє акторського ремесла. Вже режисер Дмитро Йосипів спеціалізується на зйомках рекламних роликів.
На його рахунку більше сорока популярних рекламних кампаній. Багатьом він також запам’ятався, ставши в 1998 році режисером гумористичного скетч-шоу “Маленька смішна передача, яка виходила на каналі НТВ.
З 2002 року співпрацює з Першим каналом. Костянтин Ернст запросив його статті одним з режисерів другого сезону популярного реаліті-шоу “Останній герой. Ще через два роки він реалізовував подібний проект на каналі НТВ під назвою “Дванадцять негренят”.
У 2000-х він почав знімати фільми і серіали. На його рахунку кілька серій “Забійної сили-6”. У 2016 році він зняв другий сезон історичної драми “Катерина”.
