Олег Янковський: біографія, особисте життя, діти

Про нього часто говорили, що він – аристократ вітчизняного кінематографа. Насправді, так і є. Його предки були дворянами. А батько служив в знаменитому Семенівському полку і приятелював з самим Тухачевським. Що стосується матері, то з дитинства вона мріяла про сцену і згодом передала цю тягу до лицедійства своїм синам. Молодшим сином був Олег Янковський. Біографія артиста буде представлена вашій увазі далі.

Польська кров

Олег Янковський народився наприкінці лютого 1944 р. в Джезказгані, що в Казахстані. Як говорилося вище, його батько походив з польських дворян. До подій 1917 р. він служив у Семенівському полку і був штабс-капітаном. Він взяв участь у багатьох битвах Першої світової війни. Так, він брав участь у т. зв. Брусилівському прориві і був серйозно поранений.

Крім того, він був добре знайомий з Тухачевським. Цей радянський полководець також почав свою військову кар’єру зі служби в Семенівському полку. Власне, за таке знайомство батько Янковського серйозно поплатився. У зв’язку з справою прославленого воєначальника Тухачевського він був двічі заарештований (в 1936 і 1937 рр..) і відправлений у сталінські табори. Сімейство ж було вислано у Казахстан.

На щастя, старшого Янковського незабаром звільнили. Коли почалася Велика Вітчизняна, він працював у плавильному підприємстві в Джезказгані. Через деякий час, коли Олег народився, батько майбутнього актора працював на закритому уранодобывающем заводі, що в Ленинабаде.

Дитинство актора

Тим часом сімейство Янковського, колись заможне, жило впроголодь. Мати майбутнього актора працювала бухгалтером і, по суті, була змушена утримувати всю сім’ю, в якій було три сина: Ростислав, Микола і Олег. Всі жили в одній маленькій кімнатці. Дітям доводилося ходити в лахмітті. Але, незважаючи на це, Актрисі вдалося зберегти досить велику колекцію книг. Сини залюбки читали, а вечорами зустрічали гостей батьків – представників засланець інтелігенції.

У 1951 р. сімейство перебралося в волзький місто Саратов. А через рік старший Янковський помер із-за наслідків поранення, яке було отримано ще в баталіях Першої світової. До цього часу сини захопився театром. Справа в тому, що в молодості мати майбутнього актора мріяла про кар’єру балерини, але її батьки були категорично налаштовані проти цього захоплення. Зате цю тягу до сцени вона змогла передати синам. Так, Ростислав і Микола відвідували театральні гуртки.

Ціна помилки

Через деякий час Ростислав став дипломованим актором і потрапив у трупу Російського театру в Мінську. Незабаром він прийняв рішення забрати до себе і чотирнадцятирічного Олега. Він сподівався, що саме таким способом зможе зняти зі своєї матері хоч дещицю матеріальних проблем.

У білоруській столиці юний Олег вперше виступив на сцені. Справа в тому, що він був змушений замінити захворілого актора, який виконував епізодичну роль. Чесно кажучи, цієї відповідальності він зовсім не надав ніякого значення. Бо в ті часи майбутній актор обожнював грати в футбол і марив про кар’єру воротаря або нападаючого. А як він заснув, проспав тим самим свій вихід на сцену. Ростиславу довелося остаточно заборонити молодшому братові бігати по футбольному полю.

Через пару років Олег повернувся до Саратова, до матері. До цього часу він вже здавав випускні іспити і вибирав собі майбутню професію. В результаті його вибір припав на медичний вуз. Але зовсім випадково він дізнався, що місцеве театральне училище оголошує набір учнів. І Олег ризикнув. Однак іспити вже закінчилися, але майбутній актор все-таки прийшов до директора, а той заявив, що абітурієнт вже прийнятий. Як з’ясувалося, брат Микола тоді працював сталеваром, але хотів стати актором. Він сам пройшов усі тури в театральний і зрозумів, що замість нього помилково прийняли молодшого брата. Микола вирішив промовчати, а Олег став студентом…

Дивіться також:  Біографія Островського: коротко про головне

У стінах вузу

Будучи студентом, молодий Янковський ніколи нічим не виділявся серед однокурсників. Крім того, він погано вчився. Справа в тому, що його вчителями були незадоволені його пластикою і дикцією. Дійсно, уроки сценічної мови давалися йому дуже важко. Одним словом, майбутній актор зовсім не мав ніяких надій на блискучу кар’єру. Хоча, за словами його друзів, дипломна постановка більш ніж вдалася, і він зіграв свою роль відмінно.

Кінодебют

Отримавши диплом, Янковський опинився в трупі Харківського театру. Звичайно ж, спочатку йому довелося грати лише епізодичні ролі. Але одного разу театр вирушив на гастролі до Львова. Зовсім випадково молодого актора зауважив Володимир Басов. У ті часи він працював над картиною «Щит і меч» і шукав виконавця на роль Шварцкопфа. Таким чином, Янковський втілив образ цього німецького аристократа, а сама стрічка стала одним з найбільш касових фільмів за всю історію кінематографа СРСР. Це було в 1968 р.

Крім того, практично одночасно він взяв участь в зйомках картини «Служили два товариша». До речі, спочатку Янковський готувався до ролі Бруснецова. Але згодом цей образ втілив Володимир Висоцький.

Зустріч з Марком Захаровим

Таким чином, до актора прийшла перша слава. Відповідно, в театрі його положення також змінилося. Режисери запрошували його на цікаві ролі. Так, він блискуче справлявся з різнохарактерними образами в таких спектаклях, як «Таланти і шанувальники», «Людина зі сторони», «Склянка води». Але, на думку критиків, найбільш видатною роллю стала роль князя Мишкіна в «Ідіоті».

А в 1972 р. Янковському знову довелося попрацювати на знімальному майданчику. Він знявся в картині «Гонщики». А його напарником був чудовий Євген Леонов. Саме він переконав керівника театру «Ленком» Марка Захарова відправитися в Саратов, щоб подивитися на гру Янковського в постановці «Ідіот». Так і сталося. Захаров негайно запросив артиста в свою трупу, і його кар’єра швидко пішла в гору.

На сцені «Ленкому» у нього не було прохідних ролей. Так, він втілив образ першого глави радянської держави Леніна. Причому абсолютно без гриму. Російського імператора Петра I він зображував непевного і слабкого. А ось його Гамлет поставав перед поціновувачами Мельпомени тверезим аналітиком і холодним месником.

Крім того, Марк Захаров втягнув Янковського для зйомок своїх нових фільмів. В цьому плані першою роботою стала стрічка «Звичайне диво». Вона вийшла на екрани в 1978 р. Актор ідеально втілив чарівника. А сам фільм і понині користується заслуженою популярністю у цінителів вітчизняного кінематографа.

Через рік Захаров приступив до роботи над новою кінокартиною. Вона називалася «Той самий Мюнхгаузен». А в 1983 р. вийшла сатирична комедія про Джонатаном Свифте. Через п’ять років з’явилася і кінопритча «Вбити дракона».

Дивіться також:  Анастасія Річі: біографія, особисте життя і фільмографія

Інші кінороботи

У 70-х і 80-х Олег Янковський, біографія і сім’я якого завжди були цікаві шанувальникам, активно знімався. Він був задіяний у таких картинах, як «Премія», «Зірка звабливого щастя», «Слово для захисту», «Польоти уві сні і наяву», «Філер», «Закоханий за власним бажанням», «Ми, що нижче підписалися» і багато інших.

Але, мабуть, найпомітнішою роботою Янковського в 70-х є картина А. Тарковського «Дзеркало». Акторові Олегу Янковському, біографія і особисте життя якого представлені в статті, запропонували знятися в цьому фільмі через подібність з батьком режисера. Трохи пізніше, в 1983 році, Янковський був запрошений на зйомки нової стрічки Тарковського. Мова йде про роботу «Ностальгія». Режисер був змушений кинути одного актора в столиці Італії на цілий місяць. За задумом Тарковського, Янковський повинен пережити справжній психологічний шок. Адже він опинився в незнайомому державі. При цьому він не знав мови і жив майже без засобів до існування. Коли режисер повернувся в Рим, Янковський в дійсності вже відчував себе забутим і втраченим. Втім, саме такий стан і вимагали для продовження зйомок.

В період 90-х, як і багатьох, затребуваність актора знизилася. Крім того, він взяв участь у міжнародному театральному проекті і протягом шести місяців перебував у французькій столиці. Саме тоді йому надали звання народного артиста Радянського Союзу. До речі, ця подія сталася лише за один тиждень до краху СРСР. В цілому, в ці часи Янковський знявся в таких фільмах, як «Паспорт», «Царевбивця», «Фатальні яйця», «Перша любов». Але, за його словами, від цих робіт він зовсім не відчував задоволення.

Останні ролі

Янковський Олег Іванович, біографія якого представлена вашій увазі в цій статті, у 2000 р. вперше виступив і як режисер. Його дебютна картина називалася «Приходь на мене подивитися». Втім, у ній він зіграв і головного персонажа. Ця робота була дуже тепло зустрінута шанувальниками. Через два роки він взяв участь у зйомках фільму Ст. Тодоровського «Коханець». За словами критиків, ця роль стала однією з кращих за останні роки.

Трохи пізніше Янковського задіяли у «Бідному, бідному Павла» і «Доктора Живаго». Також актор знявся і в іншій роботі Тодоровського – «Стиляги». По суті, він зіграв лише епізодичну роль, але виконав її в дійсності запально.

Останнім фільмом за участю Янковського стала картина «Цар». Він втілив образ митрополита Філіпа. Режисер П. Лунгін довго шукав актора для цієї ролі. У результаті Іван Охлобистін, який теж був задіяний у фільмі, порекомендував йому звернути увагу на Янковського. Таким чином, актор приступив до зйомок. Спеціально був виготовлений копія натільного хреста, який митрополит носив у свій час. До речі, після зйомок Янковський освятив його і залишив собі. Картина була показана на фестивалі в Каннах за три дні до смерті актора. У широкий прокат вона вийшла в листопаді і всього лише за два дні зібрала чверть мільйона рублів. Всі критики беззастережно відзначили блискучу гру актора.

Смерть актора

Як свідчить біографія, актор Олег Янковський у 2008 р. був госпіталізований. Лікарі йому діагностували ішемічну хворобу серця. Тим не менше після виписки він продовжував працювати, але через деякий час знову потрапив до лікарні. На цей раз йому поставили смертельний діагноз – онкологію. Янковський був змушений відправитися в Німеччину на лікування, але німецькі ескулапи не змогли йому допомогти.

Дивіться також:  Якого числа відзначають День бабусі та дідуся?

У лютому 2009 р. він повернувся в російську столицю і напередодні свого 65-річного ювілею брав участь у виставі «Ленкому» «Одруження». 10 квітня він знову вийшов на сцену. Як стало відомо, в останній раз. Через кілька днів акторові стало набагато гірше. Його в черговий раз госпіталізували. 20 травня того ж року Олега Янковського не стало. У день похорону поціновувачі його творчості спеціально відпрошувалися з роботи офісами, а студенти прогулювали іспити з метою присутній на церемонії прощання з кумиром. Актор був похований на Новодівичому цвинтарі.

Біографія Олега Янковського: особисте життя, діти

Олег Янковський неодноразово зізнавався, що в його житті найбільшою удачею є саме його сім’я. Коли він був студентом, познайомився з майбутньою дружиною Людмилою, яка вчилася там же, але на рік старше. Отримавши дипломи, вони разом працювали в Саратовському драматичному театрі. Незабаром вони вирішили одружитися. Коли Янковський отримав пропозицію працювати в «Ленкомі», дружина навіть не роздумувала і відправилася разом з ним до столиці. По суті, вона відмовилася від кар’єри.

1968-го у подружжя з’явився спадкоємець Філіп. Як свідчить біографія, син Олега Янковського став актором і режисером. Його дружина, Оксана Фандера – теж актриса. Як розповідає біографія, син Олега Янковського, особисте життя якого склалася найкращим чином, разом з дружиною подарували Олегу Івановичу двох онуків. Їх звуть Іван і Єлизавета. Всі вони продовжили справу відомого дідуся.

Цікаві факти

  • Коли юний Янковський зі старшим братом жив у Мінську, він був в одній футбольній команді з Едуардом Малофєєвим. Згодом цей гравець стане справжньою зіркою футболу Радянського Союзу.
  • Актор не збирався зніматися в картині Андрія Тарковського «Ностальгія». Цю роль повинен був виконати актор А. Солоніцин. Але з-за його кончини довелося взяти Янковського.
  • Мати Янковського до останнього сподівалася, що народиться дівчинка. Але з’явився Олег. У дитинстві він був дуже симпатичним малюком. Саме тому мама часто повязывала йому на локони червоний бант.
  • Янковський міг позбутися головної ролі у фільмі про Мюнхгаузена. Спочатку проти цієї кандидатури висловився худрада. Йому не подобався вік Янковського. До цього моменту акторові було тридцять п’ять. Потім про нього негативно відгукувався навіть автор – письменник Григорій Горін. Він зауважив, що у нього є саратовський акцент. Крім того, Горіну не подобалося, як Янковський імпровізує, змінюючи текст.
  • У постановці «Сині коні на червоній траві» Янковський втілив образ Володимира Леніна. А бабуся актора, будучи підлітком, знала Ілліча і дружила з ним. За словами Олега Янковського, одного разу бабусі подарували ляльку з закриваються очима. Майбутній вождь пролетаріату хотів розпотрошити її. Йому був цікавий сам механізм.
  • Актор мріяв зняти картину за сюжетом «Героя нашого часу». За задумом Печорін жив би в наш час. Йому було б приблизно шістдесят років. За літературну складову відповідав би відомий сценарист М. Агранович.