Наочність – це свідомо влаштований показ об’єкта або його принципу дії для того, щоб допомогти учням зрозуміти і застосувати. Наочні методи навчання дозволяють показати простоту і зрозумілість того образу, який учень створив у процесі уяви, сприйняття і мислення. При навчанні прийнято використовувати:
- знакові моделі (рівняння, математичні або хімічні формули);
- природні матеріальні моделі (муляжі, реальні предмети, геометричні тіла);
- умовні графічні зображення (схеми, географічні карти, ескізи, креслення);
- динамічні моделі (телефільми, діапозитиви).
Джерелом набуття знань вважається наочність.
Класифікація наочних методів навчання
Наочні методи – це ті, при яких засвоєння необхідного матеріалу значно залежить від використання наочних посібників, а також технічних засобів, що використовуються в даному процесі. Як правило, вони використовуються спільно з іншими засобами навчання, наприклад, словесними або практичними. На дві групи можна поділити всі наочне вчення:
Такий поділ на групи наочних методів навчання вважається умовним, оскільки в практиці викладання склалося історично. Воно не виключає можливості застосовувати і інші засоби наочності: комп’ютери, інтерактивні дошки, телебачення. Використовуючи наочні методи, слід дотримуватися наступні:
- відповідність наочності віку дітей;
- показ здійснювати лише в потрібні моменти і не перевантажувати ними навчальний процес;
- забезпечити хорошу видимість всім учням;
- чітко виділити головне, показуючи ілюстрації;
- показ супроводжувати чіткими поясненнями;
- погоджувати демонстрацію і зміст;
- залучати вихованців до участі в процесі;
- поєднувати форми і методи подання навчального матеріалу, враховуючи специфіку наочних посібників.