Зовнішня політика Хрущова: плюси і мінуси, напрями, підсумки

Карибський, або «ракетний» криза

Подальші події поставили світ на грань катастрофи. СРСР і США опинилися на межі ядерної війни. Америка звинувачувала Радянський Союз у загостренні відносин, але через 40 років після подій «чорного жовтня» 1962 року, коли ряд документів, складених по обидві сторони океану, стали загальнодоступними, з’ясувалися всі обставини.

Безкарні (до травня 1960) польоти літаків-розвідників над територією СРСР і навіть над Москвою, створення системи ракетних баз у Західній Європі, на Далекому Сході і Туреччини, провокації в Берліні — все це створювало вкрай напружену обстановку. Ракети НАТО здатні були «накрити» всю територію СРСР до самого Уралу. Серед документів ГРУ і НАТО особливо виділялися паперу з назвами «Перелік цілей для нанесення ударів по СРСР» і «План ядерної війни».

Напружена ситуація у зовнішній політиці періоду Хрущова складалася переважно навколо Куби. У дев’яностих були розсекречені документи, зміст яких вказувало на план повалення режиму Фіделя Кастро в жовтні 1962 року. Радянська операція під назвою «Анадир» була не ірраціональним рішенням СРСР (як це намагається представити західна преса), а суворою необхідністю.

Вирішальну роль у врегулюванні подій зіграв СРСР — це незаперечний плюс зовнішньої політики Хрущова. Заслуга американського президента Кеннеді полягає виключно в тому, що він утримався під тиском Пентагону, який закликав до негайного початку військових дій. Величезне значення мав психологічний фактор, тобто особисті характеристики радянського і американського лідерів. Обидві сторони дивом відійшли від страшної межі.