Історія єгипетських фараонів та Давнього Єгипту в цілому захоплююче і таємнича. А діяння великих єгипетських правителів воістину грандіозні. Це час – час великих походів і масштабних споруд, які прославили давньоєгипетську культуру на тисячоліття і стали прикладом та основою для новаторських ідей сучасності.
Трохи про династії
Сам термін “династія” застосовувався греками стосовно правителів Об’єднаного Єгипту. Всього налічується 31 династія єгипетських фараонів за всі періоди існування держави до греко-римського. Вони не мають назв, а нумеруються.
- У Раннединастический період налічується 7 правителів 1-ї династії, 5 – 2-ї.
- У Стародавньому царстві – 5 фараонів 3-ї династії, 6 – 4-й, 8 – 5-й, 4 – 6-й.
- У Перший Перехідний період у складі 7-8-й династій налічувалося 23 представника, а у складі 9-10-й – 3. В 11-й – 3, 12-й – 8.
- У Другій Перехідний в династичне списку єгипетських фараонів перераховано 39, що входять до складу 13-ї, 11 – 14-й, 4 – 15-й, 20 – 16-й, 14 – 17-й.
- Період Нового царства відкрила одна з найбільш відомих династій – 18-я, у переліку якій налічується 14 фараонів, з яких одна жінка. У 19-й – 8. У 20-й – 10.
- У Третьому Перехідному періоді в 21-ю династію входили 8 фараонів, у 22-ю – 10, у 23-ю – 3, у 24-ю – 2, в 25-ю – 5, у 26-ту – 6, у 27-ю – 5, у 28-ю – 1, в 29-ю – 4, в 30-ю – 3.
- Другий Перський період налічує всього 4 фараона 31-ї династії.
У греко-римський період на чолі держави обґрунтовуються ставленики Олександра Македонського, а потім римського імператора. В елліністичний період після Македонського, Філіпа Архерауса і Олександра IV це Птолемей і його нащадки, причому серед правлячих осіб були і жінки (наприклад, Береніка і Клеопатра). У римський період це все римські імператори від Серпня до Ліцинія.
Жінка-фараон: цариця Хатшепсут
Повне ім’я цієї жінки-фараона – Мааткара Хатшепсут Хенметамон, що означає “Найкраща з благородних”. Її батьком був знаменитий фараон XVIII династії Тутмос I, а матір’ю – цариця Яхмес. Вона була верховною жрицею самого бога сонця Амон-Ра. З усіх єгипетських цариць тільки їй вдалося стати правителькою Об’єднаного Єгипту.
Хатшепсут стверджувала, що вона дочка самого бога Ра, що трохи нагадує історію про народження Ісуса: Амон повідомив зібранню богів, правда, не через свого посланця, а особисто, що в нього незабаром народиться дочка, яка стане новим правителем всієї землі Та Кемет. І в її правління держава буде процвітати ще більше і підніматися. Як знак визнання цього, під час правління Хатшепсут її часто зображували у вигляді нащадка Амон-Ра Осиріса – бога родючості і володаря Підземного царства Дуат – з накладною борідкою і ключем від Нілу – ключем життя анхом, з царськими регаліями.
Правління цариці Хатшепсут прославив її улюблений архітектор Сенмут, побудував знаменитий храм в Дейр-ель-Бахрі, який відомий у світовій історії як Джесер-Джесеру (“Святая Святих”). Храм відрізняється від знаменитих храмів у Луксорі та Карнаці часів правління Аменхотепа III і Рамзеса II. Він відноситься до типу напівскельних храмів. Саме в його рельєфах увічнені такі важливі культурні починання цариці, як морська експедиція в далеку країну Пунт, під якою, багато хто вважає, ховається Індія.
Також цариця Хатшепсут особливу увагу звертала на зведення грандіозних архітектурних пам’яток у державі: вона відновила багато зруйнованих завойовниками – племенами гіксосів – будинків та монументів, звела Червоне святині в храмі Карнака і два обеліски з рожевого мармуру в його комплексі.
Тутмос III
Цікава доля пасинка цариці Хатшепсут, сина фараона Тутмоса II, і наложниці Ісіди Тутмоса III. Перебував майже двадцять років в тіні мачухи, створила для нього принизливі умови існування, після смерті Тутмос різко змінив політику держави, а все, що було пов’язано з Хатшепсут, постарався повністю знищити. В даному випадку напрошується паралель з сходженням на російський престол імператора Павла I і пам’яттю про його матері імператриці Катерини II.
Ненависть Тутмоса поширилася і на споруди, які зараз складають світовий культурний фонд. Насамперед мова йде про храм в Дейр-ель-Бахрі, в якому за указом Тутмоса III були по-варварськи знищені всі скульптурні зображення, які мають портретну схожість з Хатшепсут, сколоти ієрогліфи, увековечивавшие її ім’я. Це важливо! Адже за уявленнями древніх єгиптян ім’я людини (“рен”), є перепусткою для нього в поля Вічності Іалу.
Щодо життя держави насамперед інтереси Тутмоса були спрямовані не на мир і спокій у рідному Єгипті, а навпаки, на війну для збільшення і примноження. За своє правління в результаті великої кількості загарбницьких воєн молодий фараон досяг небувалого: він не тільки розширив межі Стародавнього Єгипту за рахунок держав Месопотамії та своїх сусідів, але і змусив їх платити величезну данину, зробивши свою державу наймогутнішою і найбагатшим серед інших на Сході.
Аменхотеп III
З ім’ям єгипетського фараона Аменхотепа III пов’язаний один з найдивовижніших куточків Санкт-Петербурга – пристань у Академії мистецтв на Університетській набережній Василівського острова. У 1834 році на ній були встановлені скульптури привезених з Давнього Єгипту сфінксів, особи яких, за переказами, мають портретну схожість з цим фараоном. Знайдені вони були грецьким археологом Аттанази на кошти, надані йому англійською консулом в Єгипті Солтом. Після розкопок власником велетнів став Солт, який виставив їх на торги в Олександрії. Письменник Андрій Миколайович Муравйов написав листа про цінні скульптурах, але поки питання про придбання сфінксів в Росії вирішувалося, їх купила Франція, і лише випадково вони все ж потрапили в Санкт-Петербург. Сталося це через що почалася, у Франції революції. Невивезені скульптури французький уряд з великою уцінці стало продавати, і ось тут-то Росія їх змогла придбати на набагато більш вигідних умовах, ніж раніше.
Хто ж такий – фараон Аменхотеп III, нагадуванням про якому служать і донині ці скульптури? Відомо, що він був особливим прихильником мистецтва і культури, і підняв статус держави на міжнародній арені на небачену висоту, не порівнянну навіть з епохою правління Тутмоса III. Особливий вплив на діяльність фараона Аменхотепа III надавала його енергійна і розумна дружина – Тійя. Вона була родом з Нубії. Можливо, завдяки ній правління Аменхотепа III принесло в Єгипет мир і спокій. Але не можна замовчувати і декількох військових походах, які все ж відбулися в роки його влади: на країну Куш, на державу Унешеи, а також придушення бунтівників у районі другого нільського порога. Всі описи його військових доблестей вказують на високий рівень володіння військової наукою.
Рамзес II: політичні рішення
Час правління цієї пари досить спірне. З одного боку, війни з хетами за владу над Палестиною, Фінікією, Сирією, сутички з морськими піратами – шерденами, військові походи в Нубію і Лівію, з іншого боку – широкомасштабне кам’яне будівництво храмів і гробниць. Але спільне одне – розорення з-за непомірних податків на користь царської казни трудового населення держави. При цьому знать і жерці, навпаки, мали можливість підвищити свій матеріальний достаток. Збільшувало витрати з казни і те, що єгипетський фараон Рамзес II залучав у свою армію найманців.
З точки зору внутрішньої політики Рамзеса II слід зазначити, що час його правління було часом чергового підйому Стародавнього Єгипту. Розуміючи необхідність перебувати постійно на півночі держави, фараон переносить столицю з Мемфіса в нове місто – Пер-Рамсес в дельті Нілу. В результаті була ослаблена влада аристократії, що, однак, не вплинуло на зміцнення влади жерців.
Рамзес II і його “кам’яна” діяльність
Надзвичайно плідна храмове зодчество правління Рамзеса II пов’язано насамперед із спорудженням таких знаменитих храмів, як Великий і Малий Абу-Сімбел в Абідосі і Фівах, прибудови храми у Луксорі та Карнаці, храм в Едфу.
Храм в Абу-Сімбел, що складається з двох храмів скельного типу, був споруджений в тому місці Нілу, де в XX столітті спільно з СРСР буде зведена знаменита Асуанська гребля. Неподалік знаходяться каменоломнях Асуана дали можливість прикрасити портали храмів гігантськими статуями фараона і його дружини, а також зображеннями богів. Великий храм був присвячений самому Рамзесу і ще трьом богам – Амону, Ра-Хорахте і Птаху. Саме цих трьох богів виліпили в скульптурах і помістили в святилище скельного храму. Вхід в храм прикрашали сидять кам’яні гіганти – статуї Рамзеса II – по три з кожної сторони.
Малий храм був присвячений Нефертарі-Меренмут і богині Хатхор. Прикрашений біля входу стоять у повний зріст фігур Рамзеса II і його дружини, що чергуються по чотири з кожної сторони від входу. Крім того, Малий храм в Абу Сімбел розглядався ще й як гробниця Нефертарі.
Аменемхет III і колекція Ермітажу
Є в експозиції Ермітажу в Санкт-Петербурзі скульптура з чорного базальту, що зображає цього фараона сидить в канонічній позі. Завдяки добре збереженим письмен ми дізнаємося, що Аменемхет III – правитель Середнього царства, який багато сил і часу віддавав будівництва найпрекрасніших храмів. До них насамперед слід віднести храм-лабіринт в районі Фаюмського оазису.
Завдяки мудрій внутрішньої політики Аменемхету III вдалося сильно знизити вплив управителів окремих номів – номархів і об’єднати їх, заснувавши Середнє царство. Військових походів в цілях розширення меж цей фараон майже не робив. Винятком може слугувати війна в Нубії і військові походи в країни Азії, у результаті яких вони й були відкриті. Серед них була і Сирія.
Основний напрямок діяльності Аменемхета III – будівництво та поліпшення життя колоній. Завдяки цьому колонії були створені на Синайському півострові, багатому мідними копальнями, які розроблялися для Середнього царства Аменемхета III. Розроблялися тут і родовища бірюзи. Масштабними були і роботи з іригації земель в районі Фаюмського оазису. Була зведена насип, завдяки якій осушені ґрунти на великій території оазису стали доступними для землеробства. На цих же територіях Аменемхетом III було засновано місто бога Себека – Крокоділополь.
Ехнатон-реформатор і цариця Нефертіті
Серед імен великих єгипетських фараонів особливо виділяється ім’я Аменхотепа IV, або Ехнатона. Син Аменхотепа III вважався єретиком – він, змінивши вірі батька, увірував у бога Атона, втіленого в сонячному диску і изображавшегося на рельєфах у вигляді сонячного багаторукого диска. Ім’я, дане батьком і означало “Відданий Амону”, він змінив на те, яке означало “Угодного Атону”.
І столицю переніс у нове місто, назване Атон-пер-Ахетатон, в область Єгипту Ель-Амарна. Таке рішення було прийнято у зв’язку з сильно зміцнилася владою жерців, які фактично підміняли собою владу фараона. Реформаторські ідеї Ехнатона торкнулися і мистецтва: вперше в рельєфах і фрескових розписах гробниць та храмів стали зображати романтичні стосунки фараона і його дружини, цариці Нефертіті. Причому за особливостями зображення вони вже не були схожі на канонічні, скоріше, їх можна було б назвати предтечею натуралістичної живопису.
Клеопатра – єгипетська цариця
Серед усіх єгипетських фараонів і цариць найвідомішою, мабуть, вважається Клеопатра. У світовій історії її часто називають і фатальною, і єгипетської Афродітою. Вона була спадкоємицею великої династії єгипетських фараонів із македонського роду Птолемеїв, призначених на цю посаду Олександром Македонським. Клеопатра – дружина Марка Антонія і коханка Юлія Цезаря – була останньою царицею Єгипту періоду еллінізму. Вона була високо освічена, музично обдарована, знала вісім іноземних мов і з задоволенням відвідувала Олександрійську бібліотеку, беручи участь у філософських бесідах вчених мужів. Особистість Клеопатри викликає багато фантазій і легенд, а ось фактичної інформації про її внесок в розвиток Єгипту зовсім небагато. Досі вона залишається самою таємничою і загадковою з усіх правительок єгипетської землі.
Список єгипетських фараонів можна було б продовжити, адже були серед них ще персони, гідні окремої розмови. Історія Єгипту викликає постійну увагу людей різних поколінь, і інтерес до неї не вичерпується.
