Що таке ФРН і НДР?

Датою освіти Німеччини (в тому вигляді, в якому вона знаходиться зараз) є 3 жовтня 1990 року. До цього територія країни була поділена на дві держави: Федеративну Республіку Німеччина (ФРН) та Німецьку Демократичну Республіку (НДР). Сьогодні ми з вами детальніше розберемося, що таке ФРН і НДР, і познайомимося з історією цих держав.

Коротка характеристика

23 травня 1949 року була проголошена Федеративна Республіка Німеччина (ФРН). До її складу увійшли ділянки фашистської Німеччини, розташовані в британській, американській та французькій зонах окупації. Спеціальна стаття конституції ФРН припускала, що в подальшому до складу новоствореної держави увійдуть і інші німецькі території.

З-за окупації Берліна і наділення його особливим статусом столиця країни була перенесена в провінційне містечко Бонн. 7 жовтня того ж року на радянській зоні окупації було проголошено Німецьку Демократичну республіку (НДР). Її столицею був призначений Берлін (фактично тільки східна частина міста, яка перебувала під контролем НДР). Наступні 40 з гаком років два німецьких держави існували окремо. До 1970-х років влада країни ФРН категорично не хотіла визнавати НДР. Пізніше вона почала визнавати «сусідів», але лише частково.

Мирна революція в НДР, яка відбулася восени 1990 року, призвела до того, що 3 жовтня на її території були інтегровані до складу ФРН. Тоді ж столиця ФРН була повернута в Берлін.

Тепер познайомимося з цими подіями більш детально.

Поділ Німеччини після капітуляції

Коли війська союзників (Америка, СРСР, Великобританія і Франція) захопили фашистську Німеччину, її територія була поділена між ними на чотири зони окупації. Розділений був і Берлін, однак він отримав особливий статус. У 1949 році західні союзники об’єднали підвладні їм території і назвали цей регіон Тризонией. Східна частина країни як і раніше залишилася під окупацією Радянського Союзу.

Освіта ФРН

24 травня 1949 року Парламентська рада, що засідала в Бонні (місто, який ставився до британській окупаційній зоні), під суворим контролем військових губернаторів проголосив ФРН. До її складу увійшли новоутворені до того моменту райони, що відносяться до британських, американських і французьких окупаційних зон.

У той же день була прийнята конституція. 23-я стаття документа декларувала його поширення на Берлін, який формально міг тільки частково входити в ФРН. Основні положення цієї статті передбачали також перспективу поширення конституції і на інші німецькі землі. Таким чином, була закладена основа для входження у ФРН всіх територій існувала раніше Німецької імперії.

В преамбулі конституції була явно позначена необхідність об’єднання німецького народу на базі відтвореної держави. Сам же документ позиціонувався як тимчасовий, тому офіційно його навіть назвали не конституцією, а «Основним законом».

Так як Берлін був наділений особливим політичним статусом, зберегти в ньому столиці Федеративної Республіки не представлялося можливим. У зв’язку з цим було прийнято рішення призначити провінційне місто Бонн, в якому відбулося проголошення країни ФРН, її тимчасовою столицею.

Створення НДР

Німецькі землі Радянської окупаційної зони не мали наміру визнавати закони ФРН, прийняті 23 травня 1949 року. 30 травня делегати Німецького народного конгресу, обрані двома тижнями раніше, прийняли конституцію НДР, визнану 5 землями радянської окупації. На базі прийнятої конституції в республіці, яка називала себе також Східною Німеччиною, були створені органи державної влади.

19 жовтня відбулися вибори в Палату земель і Народну палату першого скликання. Президентом НДР став голова Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН) Вільгельм Пік.

Дивіться також:  Як провести вибори президента школи? Приклад

Політичний статус і перспектива розширення ФРН

З самого початку уряд Федеративної Республіки Німеччина чітко позначила, що таке ФРН. Він позиціонував себе як єдиного представника інтересів німецького народу, а саму ФРН як єдиного послідовника Німецької імперії. Тому не дивно, що воно мало домагання на всі землі, що належать імперії до початку експансії Третього рейху. До цих земель ставилися в тому числі території НДР, Західна частина Берліна, а також «колишні східні області», що відійшли Польщі і Радянського Союзу. Перші роки після заснування ФРН її уряд всіляко намагався уникати прямого контакту з урядом НДР. Причина в тому, що він міг свідчити про визнання НДР як самостійної держави.

Америка і Великобританія також залишилися при думці, що легітимним правонаступником імперії є ФРН. Франція ж вважала, що Німецька імперія зникла як така ще в 1945 році. Гаррі Трумен, 33-й президент США, відмовився підписувати з ФРН мирний договір, так як не хотів визнавати існування двох німецьких держав. У 1950 році на нью-йоркській конференції міністри закордонних справ трьох країн все-таки прийшли до спільного знаменника в питанні «що таке ФРН?». Домагання уряду республіки щодо єдиного уявлення німецького народу були визнані. Однак визнавати уряд керівним органом усієї Німеччини відмовилися.

З-за відмови від ідентифікації НДР законодавство ФРН визнавало існування єдиного громадянства Німеччини, тому іменувало своїх громадян просто німцями, а території НДР не розглядало як закордон. Саме тому в країні діяв закон про громадянство, ухвалений ще в 1913 році. Той же закон аж до 1967 року мав силу і в НДР, яка також була прихильником єдиного громадянства. На практиці склалася ситуація означала, що будь-який німець, проживає в НДР, може приїхати до ФРН і там отримати паспорт. Щоб запобігти це, керівники Демократичної Республіки заборонили її жителям отримувати паспорти в Республіці Німеччина. У 1967 році вони запровадили громадянство НДР, яке отримало офіційне визнання у ФРН лише через 20 років.

Небажання визнавати кордону Демократичної Республіки відображалося в картах і атласах. Так, у 1951 році у ФРН були видані карти, в яких Німеччина мала такі ж межі, як у 1937 році. При цьому поділ республіки, а також поділу земель з Польщею і Радянським Союзом були позначені ледь помітною пунктирною лінією. На цих картах відійшли противнику топоніми залишилися під старими назвами, а які-небудь ознаки НДР попросту були відсутні. Примітно, що навіть в картах 1971 року, коли весь світ чітко розумів, що таке ФРН і НДР, ситуація не сильно змінилася. Штрихувати лінії стали більш помітними, але як і раніше відрізнялися від тих, які окреслять межі між державами.

Розвиток ФРН

Першим канцлером Федеративної Республіки став Конрад Аденауер – досвідчений юрист, адміністратор і активіст Партії Центру. Його концепція керівництва базувалася на соціальній ринковій економіці. На посаді канцлера ФРН він залишався 14 років (1949-1963 рр..). У 1946 році Аденауер заснував партію під назвою Християнсько-демократичний союз, а в 1950-му очолив її. Головою опозиційної соціал-демократичної партії був Курт Шумахер – колишній боєць Рейхсбаннера, минулий ув’язнення в нацистських концтаборах.

Завдяки сприянню США в реалізації плану Маршала і планів економічного розвитку країни Людвіга Ерхарда у 1960-х економіка ФРН пішла вгору. В історії цей процес отримав назву «Німецьке економічне диво». Щоб задовольнити потребу в недорогій робочій силі, Федеративна Республіка підтримала приплив гастарбайтерів, головним чином з Туреччини.

Дивіться також:  Страви в піст: рецепти на кожен день посту

У 1952 році відбулося об’єднання земель Баден, Вюртемберг-Баден і Вюртемберг-Гогенцоллерн в єдину землю Баден-Вюртемберг. ФРН стала федерацією, що складається з дев’яти земель (держав-членів). У 1956 році, після референдуму і підписання з Францією Люксембурзького договору, до складу ФРН увійшла Саарская область, що знаходилася раніше під протекторатом Франції. Її офіційне приєднання до Республіки Німеччина (ФРН) відбулося 1 січня 1957 року.

5 травня 1955 року зі скасуванням окупаційного режиму ФРН офіційно була визнана суверенною державою. Суверенітет поширювався тільки на зону дії тимчасової конституції, тобто не охоплював Берлін і колишні території імперії, які на той момент належали НДР.

У 1960-х роках був розроблений і впроваджений ряд надзвичайних законів, які накладали заборону на діяльність ряду організацій (у тому числі комуністичної партії), а також на деякі професії. Країна вела активну денацифікацію, тобто боротьбу з наслідками знаходження у влади нацистів, і всіма силами намагалася забезпечити неможливість відродження нацистської ідеології. У 1955 році ФРН увійшла до складу НАТО.

Відносини з НДР і зовнішня політика

Уряд Республіки Німеччина не визнавало НДР і аж до 1969 року відмовлявся вступати в дипломатичні відносини з державами, чия позиція з цього питання відрізняється. Виняток становив хіба що Радянський Союз, який визнавав НДР, але входив до складу чотирьох окупаційних держав. На практиці зазначена причина тільки двічі призвела до розриву дипломатичних відносин з Югославією в 1967 році і з Кубою – у 1963-м.

Ще в 1952 році Сталін заговорив про об’єднання ФРН і НДР. 10 березня того ж року СРСР запропонував усім державам-окупантам як можна швидше у співпраці з общенемецкими урядами розробити мирний договір з Німеччиною, і навіть склав проект цього документа. Радянський Союз був згоден з об’єднанням Німеччини і за умови її неучасті у військових блоках навіть допускав існування в ній армії і військової промисловості. Західні держави фактично відкинули пропозицію СРСР, наполягаючи на тому, що знову об’єднана країна повинна мати право на вступ до НАТО.

Берлінська стіна

11 серпня 1961 року Народна палата НДР прийняла рішення про зведення Берлінської стіни – інженерно-оборонної споруди протяжністю 155 км, зміцнює кордон між двома німецькими республіками. В результаті в ніч на 13 серпня було розпочато будівництво. До першої години ночі кордон між Західним та Східним Берліном була повністю заблокована військами НДР. Вранці 13 серпня люди, які звично направлялися в західну частину міста на роботу, зіткнулися з опором правоохоронних органів і воєнізованих патрулів. До 15 серпня підхід до кордону був повністю перекритий колючим дротом, і почалося зведення загородження. У той же день були закриті лінії метрополітену, які повідомляли дві частини міста. Потсдамська площа, яка перебувала в прикордонній зоні, також була закрита. Багато будівлі і житлові будинки, прилеглі до лінії поділу Східного і Західного Берліна, були виселені. Вікна, які виходили на бік території ФРН були закладені цеглою. Пізніше, під час реконструкції загородження, що є сусідами з ним будівлі і зовсім знесли.

Будівництво та переобладнання споруди тривало до 1975 року. Спочатку воно являло собою паркан з бетонних плит або цегляної кладки, обладнаний колючим дротом. На деяких ділянках це були прості спіралі Бруно, які можна було подолати за допомогою спритного стрибка. Цим на перших порах користувалися перебіжчики, яким вдавалося оминути поліцейські пости.

Дивіться також:  Ерогенні зони у жінок і чоловіків, що це таке?

До 1975 році стіна являла собою вже неприступне і досить складна споруда. Вона складалася з бетонних блоків висотою 3,6 метра, зверху на які встановлювалися циліндричні бар’єри. Уздовж стіни була обладнана заборонена зона з великою кількістю перешкод, сторожових постів і прилад для освітлення. Заборонена зона складалася з простої стіни, декількох смуг протитанкових їжаків або металевих шипів, огорожі з металевої сітки з колючим дротом і системою сигнальних ракет, дороги для патрулів, широкої смуги регулярно выравниваемого піску, і, нарешті, неприступною стіни, описаної вище.

Зміна канцлера

Коли в 1969 році на посаду канцлера Федеративної Республіки Німеччина вступив Віллі Брандт, у відносинах між ФРН і НДР почався новий виток. Соціал-демократи, які прийшли до влади, послабили законодавство і визнали непорушність повоєнних кордонів. Віллі Брандт і його послідовник Гельмут Шмідт поліпшили відносини з Радянським Союзом.

У 1970 році був підписаний Московський договір, в якому ФРН відмовилася від домагань на східні області колишньої Німецької імперії, що відійшли після війни СРСР і Польщі. Документ також декларував можливість об’єднання республік. Це рішення поклало початок «нової східної політики». У 1971 році ФРН і НДР підписали Основоположний договір, що регламентує їхні взаємини.

У 1973 році обидві республіки поповнили склад ООН, незважаючи на те, що ФРН як і раніше не хотіла визнавати міжнародно-правову незалежність НДР. Тим не менш статус-кво Демократичної Республіки, закріплений Основним договором, посприяв потеплінню у відносинах «сусідів».

«Мирна революція»

У вересні 1989 року в НДР виникло опозиційний рух «Новий форум», частково складається з членів політичних партій. В наступному місяці по республіці прокотилася хвиля протестів, учасники яких вимагали демократизації політики. В результаті керівництво СЄПН подало у відставку, а його місце зайняли представники незадоволеного населення. 4 листопада в Берліні відбувся масовий узгоджений з владою мітинг, учасники якого вимагали дотримання свободи слова.

9 листопада громадяни НДР отримали право на вільний (без поважної причини) виїзд за кордон, що призвело до стихійного падіння Берлінської стіни. Після виборів у березні 1990 року, новий уряд НДР початок активні переговори з представниками ФРН про перспективу об’єднання.

Об’єднання Німеччини

У серпні 1990 року ФРН і НДР підписали договір про об’єднання країни. Він передбачав ліквідацію Демократичної Республіки та її входження в Республіку Німеччина у вигляді п’яти нових земель. Паралельно з цим були возз’єднані дві частини Берліна, і він знову отримав статус столиці.

12 вересня 1990 року представники НДР, ФРН, США, СРСР, Великобританії та Франції підписали договір, який остаточно врегулював німецький питання. Згідно з цим документом у конституції ФРН повинна була бути включена поправка про те, що після відтворення держави воно відмовляється від претензій на інші території, які колись належали до Німецької імперії.

Фактично в процесі об’єднання (німці воліють говорити «возз’єднання» або «відновлення єдності») не було створено нової держави. Землі колишньої території НДР були прийняті до складу ФРН. В цей же момент вони стали підкорятися «тимчасової» конституції Республіки Німеччина, прийнятої ще в 1949 році. Відтворене держава з тих пір стало називатися просто Німеччиною, але з юридичної точки зору це не нова країна, а розширена ФРН.