Тавтологія – слово грецького походження означає буквально «те ж саме слово».
Тавтологія – це повторення в ряді слова, яке має одне і те ж лексичне значення. Такий повтор вважається необгрунтованим, так як не інформативний. Тавтологія – це майже завжди мовленнєва помилка і від неї слід позбавлятися і якомога рідше вживати її в мовленні.
Тавтологія як термін зустрічається в логіці і позначає вірне поняття, яке залишається таким незалежно від того, про який предмет, об’єкт чи йде мова. Це логічно порочне коло, коли одне з понять намагаються пояснювати через це ж саме поняття («Два плюс два дорівнює або не дорівнює нулю» або «дім є Дім»).
Дуже грубою помилкою вважається використання одного і того ж слова. Зустрічається така помилка в наші дні, на жаль, досить часто. Приклад: «у оператора мобільного зв’язку Білайн постійно складно додзвонитися до живого оператора» або «виходячи з дому, не забудь будинку ключі».
Тавтологія у художньої промови.
Винятком є лише художні поетичні та прозові тексти, коли тавтологія покликана посилити мовну виразність, це, так звана риторична тавтологія:
- старенький дідок,
- падати вниз,
- дертися вгору,
- хвилина часу.
У літературі часто використовується тавтологія, приклади її зустрічаються не тільки в прозі, але й у віршах.
Приклад тавтології:
«Сквайр Трелоні, доктор Лівсі й інші джентльмени попросили мене написати все, що я знаю про «Острові скарбів». Їм хочеться, щоб я розповів
всю історію, з самого початку до кінця». (Д. Стівенсон)
Тавтологію як прийом дуже часто використовується в усній народній творчості, якій притаманні любов до деталей і лексичним повторам, як для залучення уваги слухачів і читачів, так і для додання особливої наспівності народного стилю та його музичності. Нерідко цей прийом зустрічається в таких жанрах як
- заклинання,
- молитви,
- замовляння,
де повтор свого роду гарант результату.
Приклади авторської тавтології.
Багато авторів для створення народного колориту широко використовують цей прийом. Часто зустрічається в творах А. С. Пушкіна («Ось на берег вийшли гості, Цар Салтан кличе їх в гості»), у віршах М. Ю. Лермонтова («За все, за все тобі я дякую»).
Часто для передачі внутрішнього стану романтичного героя, його емоцій автори використовують тавтологію. Так, наприклад, у Бальмонта:
«Я мрією ловив йдуть тіні,
«Йдуть тіні погасавшего дня.
«Я на вежу сходив, і тремтіли ступені,
«І тремтіли ступені під ногою в мене».
