Пом’якшення «санкцій»
Інститут таємної сповіді виникає вже до кінця IV століття. Спочатку і там застосовувалися «санкції», встановлені канонами, але поступово похід до тих, хто каявся, смягчался. Так, наприклад, Іоанн Златоуст, дає пораду, не підходити формально до призначення покути. Він закликає орієнтуватися не стільки на тяжкість гріхів людини, скільки на його духовний стан.
691 року на Трулльском соборі був прийнятий канон, який передбачав можливість накласти покуту з її подальшим посиленням або ж пом’якшенням, у відповідності з індивідуальним підходом. На межі VI–VII століть складається збірник, який описує регламент таємницею сповіді. У ньому вводяться два нововведення.
Перше – це диференціація гріховних діянь залежно від ступеня їх тяжкості. Тобто регламентується, за які гріхи покута який строгості повинна призначатися.
Друге – це відмінність самих грішників за їх індивідуальним особливостям. Так, наприклад, покута за блуд, предписываемая одруженому чоловікові, буде більш м’якою, ніж та, що призначається зрілому чоловіку, який живе в шлюбі багато років.
Разом з тим у збірнику спостерігається помітне скорочення термінів усунення від причастя і виникнення нових форм покути. Так, нові правила диктують, що замість 10 років відлучення від причастя передбачає дворічний термін, однак в цей період розкаявся грішник зобов’язаний дотримуватися більш суворий піст, читати більше молитов і робити більшу кількість поклонів.
