Поширення канонів
Поступово збірник поширився у Візантійській церкві, а потім з’явився ряд його обробок або ж незалежних збірників, мають схожий характер. Їх називали «покаянні номоканони». Приблизно в той же період такі збірники з’являються в слов’янських країнах, де вони переводяться і починають діяти в церковній практиці.
У часи СРСР наука церковного права практично припинила своє існування, і замість диктуються нею законів священики стали слідувати традиціям. Тому на сьогоднішній день не існує конкретних приписів, які б встановлювали міру відповідальності за гріхи, обумовлену Церквою.
Як і багато інші питання, що дана область повною мірою регулюється звичаями, які можуть відрізнятися в різних парафіях. Але в будь-якому разі на сьогоднішній день у православній церкві покута – це санкції, що носять аскетичний характер (такі, як дотримання додаткового поста, додаткові молитви і поклони), а також відлучення від євхаристії на нетривалий час.
У православній церкві
В православ’ї покута – це здійснення особливих праць, подвигів, а також здійснення доброї справи, що завгодно Богу. Вона потрібна для того, щоб внести виправлення протягом неправедного життя і загладити гріх.
В покуту призначаються:
- Пост. Але не тільки посаду як таку, в сенсі утримання від скоромної їжі, але й інші подвиги самозречення і стримування плоті.
- Молитва. Крім власне молитви розуміються всі справи, спрямовані на дотримання богопочитання і благочестя.
- Милостиня. А також всі милосердні справи, що стосуються як тіла, так і духу.
В одному з рукописних требников XIV століття з Синодальної бібліотеки вказано ряд діянь, які належить вчиняти грішного. До них відносяться:
- Утримання від вчинення гріха.
- Пролиття сліз.
- Подача милостині.
- Прощення боргів.
- Загальна любов.
- Повне смирення.
- Відмова від засудження інших людей.
