У камері смертника
Після винесення вироку Мерсо не відвідують страхи. Він не розкаюється у скоєному, не шкодує про скоєні помилки. Він не боїться смерті. Коли в камеру приходить священик, Мерсо відмовляється від сповіді. Єдине, що викликає у нього досаду, – це розмови про вічне життя. Головний герой повісті “Сторонній” вважає, що вона не має сенсу і не варто витрачати на розмови про Бога останні години свого існування.
Аналіз
Герой повісті розповідає про події свого життя простою мовою. За стилем викладення нагадує шкільний твір, написаний не кращим учнем: рубані фрази, відсутність метафор та інших засобів виразності. Сартр назвав стиль Альбера Камю – автора “Стороннього” – дитячим.
Письменник доповнив свій твір подробицями, які читачеві здаються зайвими: Мерсо зайшов в кафе, замовив сніданок, оплатив, отримав здачу. Для чого всі ці деталі? Критики вважають, що за кожною непотрібної детальністю варто філософський теза.
У книзі Камю виражена складна система світогляду, заснованого на абсурдності людського існування. Люди народжуються, отримують освіту, прагнуть зробити кар’єру. Вони хочуть любити і бути коханими. Вони живуть за певною схемою, що існує багато століть. Але дії або бездіяльність героя повісті “Сторонній” не вписуються в цю схему. Мерсо байдужий до всього. Ідея книги полягає в останніх словах героя, адресованих духовного батька.
Альбер Камю — представник атеїстичного екзистенціалізму. Його погляди можна охарактеризувати як атеїстичні. Незважаючи на те що в біографії французького прозаїка неодмінно згадується зацікавленість творчістю Достоєвського, герой головною його книги не визнає ніяких релігійних ідей, на відміну від персонажів російського письменника. Відгуки про “Стороннього” Альбера Камю змішані. Одних читачів захоплює незвичайна авторська подача. В інших вкрай негативні емоції викликає головний герой.
