Її фільми
Біографія Яни Поплавської містить нехай не так багато, зате досить цікаві картини. І нехай з часом вона майже перестала зніматися, у неї були чудові ролі у фільмах Юнгвальд-Хількевича «В’язень замку Іф», «Таємниця королеви Анни, або Мушкетери тридцять років потому».
Після цього актриса довго не знімалася. І зовсім не тому, що вона розчарувалась у виборі своєї професії або у її двері не стукали режисери з новими пропозиціями. Змінилося кіно. Вона не хотіла брати участь у фільмах, в яких так багато жорстокості і перестрілок. Поплавська мріяла повернутися в кіно особливої ролі, яка б стала для всіх глядачів відкриттям. Але такої ролі все не знаходилося. А Яна жадала або повернутися з відкриттям, або зовсім не повертатися.
Тим часом в її особистому житті відбувалося багато різних подій.
Мрії, мрії, мрії…
У біографії Яни Поплавської та особистому житті чоловік і міцна сім’я одного разу стали першорядними. Вона давно придумала образ чоловіка, який повинен був стати її чоловіком. Він повинен бути дбайливим, талановитим, розумним, усе розуміючим… А потім, немов домашній одяг, одягла придуманий образ буквально на першого зустрічного чоловіка, яким виявився Сергій Гінзбург. З ним Яна знімалася в одному відеоролику. Все оточення Яни перебувало в подиві — як він міг сподобатися Яні, ніж її привабив? Вони адже дві абсолютні протилежності.
Сергій ріс в неповній сім’ї з дуже маленьким достатком. Виховувався він мамою-одиначкою, яка працювала на пошті. Доброго освіти у хлопця не було, так і в театральний він не вчинив. Працював у театрі монтувальником сцени. Але романтично налаштованої Яні він здавався самим-самим: талановитим, розумним, працьовитим… Вона щиро захищала свого коханого, доводячи мамі і татові, що тільки ця людина складе її жіноче щастя.
Дівчата вистачило на десять років щирого самообману. Потім їй знадобилося ще півтора десятка років, щоб зібратися і вирватися з капкана, в який вона сама себе закрила.
