Управління державою – складна і багатогранна система. Неможливо врахувати всі чинники і наслідки поодинці, влада потребує поділі. Головне питання – як правильно розподілити відповідальність між центром і провінціями? Зосередити всі повноваження в одних руках або пожертвувати “шматком пирога” заради цілісності країни? Відповімо на це питання яскравими історичними прикладами, але спочатку звернемося до теорії.
Поняття централізації
У політичному сенсі централізація – це посилення повноважень центру по відношенню до провінцій. Іншими словами, переклад процесів на більш високий рівень ієрархії. При такій державній системі центральний апарат влади бере в свої руки контроль над органами місцевого самоврядування і життям країни в цілому.
Головна небезпека – загальмований розвиток провінцій внаслідок занадто обмежених можливостей. Це, в свою чергу, може призвести до суспільного невдоволення.
Основні ознаки:
- Наявність суворої ієрархії.
- Концентрація ресурсів і повноважень у центральному управлінні.
- Прагнення уряду до контролю всіх сфер діяльності.
Важливий той факт, що повна централізація нездійсненна. Яким би великим не був центр, він завжди буде обмежений у ресурсах та можливостях. А це означає, що якусь частину обов’язків доведеться покласти на місцеву владу. Тому можна говорити лише про ступінь, але ніяк не про повністю централізованому управлінні.
Поняття децентралізації
Отже, ми з’ясували, що таке централізація. Але існує і зворотний процес – децентралізація. Тут все з точністю до навпаки. Державний центр делегує свої повноваження на більш низькі рівні. Місцева влада отримує велику відповідальність і розширене поле для маневрів.
Небезпека такої системи полягає в посиленні незалежності провінцій, які можуть вирішити, що самі здатні диктувати умови центру.
Основні ознаки:
- Самостійність периферії в прийнятті рішень.
- Існування певної організації.
- Доступність ресурсів і певний ступінь свободи в їх використанні.
- Можливість громадської участі.
Децентралізація також неможлива в повній мірі. Адже якщо передати всі повноваження провінцій, то відпаде необхідність у центральному апараті. Так що і тут мова піде лише про ступінь.
Історичний маятник
Якщо говорити про цих процесах у контексті історії, то можна уявити собі маятник. Він розгойдується від двох протилежно впливають сил: централізації і децентралізації. Основна мета уряду – не дозволяти сильної розгойдування, не допускати крайнощів. Виходить це далеко не завжди.
Занадто сильна централізація створює напруженість на периферії. Тотальне обмеження влади самоврядування веде до утворення опозиційних осередків в суспільстві. Причому їх агресія і рішучість прямо пропорційні ступеню централізації.
Якщо ж великий рівень децентралізації, то це призводить до неможливості центру контролювати периферію. Провінційні території стають занадто незалежні. Вони не мають між собою ніякого об’єднавчої домовленості, а значить, кожний діє у власних інтересах. Це створює відірваність окремого самоврядування від “загальної конструкції” і, як наслідок, призводить до розрізненості в державі.
Однак часто апарат влади не має вибором. Так, після сильної розрізненості необхідний більш сильний поштовх до об’єднання, а значить, як наслідок, очікується посилення централізації. Це, в свою чергу, веде до протестів, які створюють роз’єднаність і децентралізовані держава.
Централізація в Римській імперії
Яскравою відповіддю на питання про те, що таке централізація влади, є Римська імперія. На чолі держави був імператор і сенат, в той час як провінції знаходилися в підконтрольному положенні. Звичайно, в різний час їм дарувалися привілеї, то віднімалися, але їх залежність завжди була очевидна.
Початком централізації стало правління засновника Римської імперії – Октавіана Августа (27 р. до н. е. – 14 р. н. е..). “Батько вітчизни” взяв під свою владу провінції, в яких розташовувалися війська, а решта території роздав членам сенату. Фактично периферія перебувала під повним контролем центральної влади. За правління Октавіана також втратили свою фактичну владу народних зборів. Все вирішувалося виключно імператором.
Така сильна централізована система була продиктована в першу чергу різношерсті в суспільстві. У провінціях проживали підкорені племена, і кожне з них мало своє поняття самоврядування. Необхідно було привести їх до єдиного порядку.
Однак, щоб не допустити критичної ступеня, Октавіан виділяв кошти на розвиток провінцій і всіляко їм допомагав. Крім того, він особисто об’їхав багато підконтрольні території з метою ознайомлення з ситуацією.
Децентралізація в Римській імперії
Пізніше ситуація змінилася в іншу сторону. Імператор Каракалла (211-217 рр .. н. е..) надав римське громадянство всім жителям провінцій, а це означало посилення влади самоврядування. Особливою увагою він удостоїв раніше здобутий Октавіаном Єгипет: тепер олександрійці могли займати державні посади в Римі.
Це було продиктовано розширюються територіями держави. Центру було важко впоратися з такою кількістю відповідальності. Децентралізація частково вирішила цю проблему, збільшила лояльність провінцій і зробила сміливий крок в об’єднанні громадянського суспільства. Пізніше, однак, надмірна незалежність периферії зіграла важливу роль у розпаді Західної Римської імперії.
Централізація в Англії
Відмінний приклад того, що таке централізація і які загрози може в собі нести, – Англія часів Нормандського завоювання (1066). Після окупації країна потребувала сміливому керівництві, а новоспечений король – в централізації влади. І тоді при новому правителю – Вільгельма I Завойовника (1066-1087) запустився процес підпорядкування провінцій.
Однак, незважаючи на посилення королівської влади, в країні зростало невдоволення. Різко розвивається централізація поставила місцеву владу в кабальне становище. Не допомагало навіть насаджуване усіма можливими методами християнське вчення.
Селяни були обкладені непомірними повинностями і були готові піти на рішучі заходи. У такій ситуації феодали вирішили частково відмовитися від незалежності і звернули свій погляд на централізовану державу. Вони розраховували на допомогу в боротьбі з народними хвилюваннями.
Але отримавши підтримку баронів, корона приступила до незаконних поборів з феодалів. Незадоволених ставало все більше. Тепер обурені були всі верстви населення, а не тільки селяни.
Децентралізація в Англії
Процес децентралізації настав з фактичної відмови деяких баронів від служіння королівської влади. Вони не були за призовом і ігнорували укази влади. Так тривало до 1213 року, поки барони не зважилися зібрати армію і схилити короля до власним інтересам силою. Не маючи змоги стримати гнів людей, влада пішла на поступки, які давали феодалам і церкві велику незалежність.
Сильна децентралізація влади (у свою чергу, викликана надмірно різкої централізацією) призвела до того, що на нетривалий час влада була фактично захоплена баронами і в країні запанувала олігархія. Цей приклад наочно показує наслідки надмірного тиску з боку центру, так і надмірної незалежності від нього.
Таблиця централізації Англії
Щоб більш детально уявити собі протікає в той час процес, глянемо на таблицю об’єднання країни і централізацію влади:
| Ім’я правителя | Час правління | Дії по централізації |
| Вільгельм I Завойовник | 1066-1087 |
Нормандське завоювання, посилення королівської влади, роздача землі лицарям, введення для феодалів васальної присяги королю. |
| Генріх II Плантагенет | 1154-1189 |
Зміцнення королівської влади з допомогою реформ, зменшення залежно корони від феодалів, посилення народного ополчення. |
| Іоанн Безземельний | 1199-1216 |
Ліквідація баронських володінь, підписання “Великої хартії вольностей”. |
|
Генріх III Плантагенет |
1216-1272 |
Участь у громадянській війні на стороні корони. |
Підсумок
У цій статті ми дізналися, що таке централізація і децентралізація. З’ясували ми і до чого вони призводять і яку роль відіграють в управлінні державою. Також якщо поглянути на таблицю королів Англії і централізації влади, то можна помітити великі часові рамки. Процес зосередження центральної влади може займати століття і складатися з безлічі обставин. Так що, незважаючи на просту теорію, практика централізації – складний і багаторівневий процес.
