Закон переходу від екстенсивного до інтенсивного розвитку
Предметний діапазон еволюції будь-якого предмета реального світу завжди розвивається за певним сценарієм. Закон переходу від кількісного зміни до якісної, як не можна краще можна представити наочно. Він свідчить про те, що кожен предмет в процесі свого розвитку накопичує які-небудь зміни, пов’язані з кількістю. Відповідно, чим більше продуктів діяльності є, тим більше в них буде якісних змін. Якщо говорити простими словами, то цей закон можна порівняти з процесом еволюції тваринного світу – чим більше популяція та її різноманітність, тим краще і якісніше відбувається процес еволюції.
Антична діалектика
Головними першовідкривачами діалогів, як способу визначення основних понять життя, були античні греки. Ранні греки розповідали про світовому вічному русі і вже тоді уявляли всесвіт, як послідовний і завершений продукт, ідеальне творіння фізики. Згідно з цією доктриною, діалектика – це той спосіб осягнення світу, який здатний пояснити найпростіші речі, так і рух Всесвіту.
Геракліт говорив про вічному русі хаотичною життя до ідеалу, якого вона ніколи не спіткає, так як дві протилежності – порядок і хаос, ніколи не зможуть взаємодіяти разом. Засновником законів діалектики в філософії традиційно вважається Зенон Элейский. Саме він першим підняв питання про суперечливість понять переміщення і множин. Геракліт розвинув цю ідею і заклав у неї поняття моралі і скептичного погляду на речі.
Один з найбільш відомих прихильників діалектики, Арістотель, був тим, хто розділив поняття “діалектика” і “аналітика”. Діалектика ні в якому разі не претендує на об’єктивність, але аналітика, у свою чергу, оперує безпосередніми фактами і розрахунками. Виходячи з цього можна сказати, що перше – філософське поняття, а друге – наукове. Також великий мислитель розділив пізнання на 4 складові: цільову, рушійну, матеріальну і формальну сторони.
Платон у цьому питанні став прихильником школи элейцев, ототожнюючи істинне буття зі статичністю і монументального постійністю єства. Також вагома відмінність його діалектики в філософії – це виділення більш вищого роду людського єства. Такі істоти здатні мислити інакше, усвідомлюючи себе у суперечностях. Бути і не бути, бути рівним собі і не рівним, переводячи єство у зовсім інше русло. Платон повністю відійшов від канонів, уклавши визначення діалектики філософії в більш широке поле суперечностей – єдність і безліч, вічність і миттєвість, спокій і пересування. Саме суперечність стала для нього тим стимулом, який штовхає людство до пошуку істини і свого місця в світі. Платон розвинув свою ідею до формування п’яти основних принципів діалектики є: буття, тотожність, спокій, рух і мінливість.
В своїх творах античні філософи розглядали питання поняття пологів всього сущого. Вони піддавали аналізу такі поняття, як буття, спокій, пересування. Платон, наприклад, говорив, що рух і спокій не можуть бути пов’язані. Єдиним каменем спотикання перед цим твердженням був факт “існування” цих двох понять. Їх об’єднувало третє – “буття”. На підставі цих діалектичних досліджень, було утворено поняття про трьох родах.
Вони були представництвами самих себе і протиріччями один одного. Таке трактування провокувала появу припущення, згідно з яким “буття” і “інше”, так само пов’язано, як і “спокій” і “рух”. Зіставлення цих понять робить їх “тотожними”, що суперечить саме собі по своїй суті.
Саме ці міркування сприяли появі п’яти незалежних пологів всього сущого – спокою, руху, буття, тотожності і іншого.
