Крадіжка і грабіж
Під крадіжкою особистого майна римські юристи розуміли будь-яке протизаконне посягання, мало корисливу мету, на чужу річ. До неї ставилися і розкрадання і розтрата, привласнення. При цьому за подібні протиправні діяння судді могли як накласти штрафні санкції, так і розпочати кримінальне переслідування.
Грабіж, який, як відомо, відрізняється від крадіжки тим, що розкрадання здійснюється не таємно, а відкрито, карався накладенням штрафу. Його величина дорівнювала сумі вартості відібраної грабіжником речі, збільшеною у чотири рази. Якщо ж розглядався інцидент річної давності, то стягувалася одноразова вартість добра. У період імперії цей делікт кваліфікувався як публічний.
Шкода майну
Коли ушкоджувалося або знищувалося чуже майно, слідували такі зобов’язання із деліктів, які прописані в законі Аквилия 287 р. до н. е.:
- Якщо хтось вбивав чужого раба або тварину, то винуватець був зобов’язаний заплатити за це найвищу ціну з тих, які існували на ринку в продовження всього попереднього року. При цьому необхідно було відшкодувати також і непрямі збитки.
- Якщо раб або тварина не було вбито, а їм були нанесені ушкодження, то на винну особу накладено зобов’язання по сплаті вищої ціни, яка за аналогічним позиціям спостерігалася на ринку протягом останнього місяця.
