Після поширення Інтернету по всьому світу проблема авторського права стала однією з найбільш нагальних в області юриспруденції. Зокрема, це можна пояснити тим, що найбільш важливим правовим джерелом у сфері інтелектуальної власності є Бернська конвенція по охороні літературних і художніх творів. Прийнята ще в XIX столітті і повсюдно використовується в судовій практиці міжнародного авторського права, вона просто не здатна багато в чому слідувати нинішньому технічному прогресу. Однак нарівні з цим не можна не визнати, що Бернська конвенція про авторське право все ж допомогла вирішити безліч проблем у даній області.
Зародження авторського права
Саме по собі друкарство з’явилося вже в XV столітті, і саме тоді люди вперше задумалися про появи авторського права. Однак воно оформилося тільки в середині XIX століття і поширювалося виключно на конкретні предмети мистецтва, зразок скульптур і картин, але практично не застосовувалося до книг.
Чому? Тому, що саме в області книгодрукування автор ставав на задній план. Оскільки творча праця тут повністю пригнічувався видавцями, які володіли ринкової монополією. Жорстка цензура видавців повністю пригнічувала самих письменників. Світло могли побачити виключно ті книжки, що були схвалені монополістами, а винагороди для автора, які ними виплачувалися, були настільки малі, що ніякого прибутку не приносили.
По мірі того як популярність книг почала зростати, позиції авторів стали упрочняться. Особливо сильно це рух проявилося у Франції, де письменники отримали настільки великий успіх, що змогли почати боротьбу за монополизирование своїх творів. Саме це і стало причиною створення Бернської конвенції в 1886 році.
Історична довідка
XIX століття породив початок промислової революції у всьому світі. Торкнулася вона і область друкарства: книги вперше стали доступні для всіх верств населення. А розвинена міжнародна торгівля дозволяла поширити книги по всьому світу, так що тепер вони могли продаватися в абсолютно різних країнах. Почалося активне копіювання художньої літератури, що призвело до головної проблеми: автори просто почали втрачати практично весь свій гонорар. Стало зрозуміло, що внутрішнє законодавство кожної з країн просто не може вирішити цю проблему, а тому потрібно було утворення ефективної системи охорони авторського права на міжнародному рівні. Це призвело до необхідності створення міжнародного договору, яким згодом і стала Бернська конвенція.
Створення
Ідею створення єдиного документа, який би дозволив захистити авторське право по всьому світу, подав один з найзнаменитіших письменників XIX століття – Віктор Гюго. На жаль, відомий французький письменник того часу помер раніше, ніж у місті Берні в Швейцарії була проголошена конвенція. Однак саме він провів всю підготовчу роботу, оскільки добре розумівся як у французькій, так і в англосаксонській правовій системі в даній області. Він зміг об’єднати їх положення, увібравши все найкраще, і написав попередній текст.
Крім цього, Гюго зміг створити Міжнародний союз письменників, згуртувавши їх всіх в одну команду. Він почав активну пропаганду проти піратства, а також виступив єдиним фронтом у боротьбі за розширення авторських прав. Саме цей союз закінчив роботу померлого в 1885 році Гюго і допоміг створити конвенцію.
Країни-учасники
Участь у конвенції у місті Берні в Швейцарії взяли десять країн. Саме вони підписали міжнародний договір, який став на довгі роки основоположним для авторського права. У число країн-учасниць Бернської конвенції прийнято відносити Францію, Великобританію, Бельгію, Німеччину, Італію, Іспанію, Туніс, Ліберії, Гаїті і, відповідно саму Швейцарію. Але загальновизнаним вважається та вагомий внесок відомих письменників і великих видавництв країн, які не брали прямої участі, але підтримали створення єдиного документа.
У 1997 році Бернська конвенція про охорону художніх і літературних творів була прийнята й ратифікована, а тому вступила в силу в самих могутніх європейських країнах.
Внесення змін
На початковому етапі були затверджені тільки основні положення Бернської конвенції, які просто не могли повністю відрегулювати всю широту наявних авторських прав у різних країнах. Прописаний мінімум вимагав постійного вдосконалення, тому протягом наступних років в документ постійно вносилися зміни і доповнення. Крім цього, все більше країн ставали членами Бернської конвенції, а самі нерішучі були присутні на зборах в якості спостерігачів.
Етапи нововведень
Всі нововведення в конвенцію вносилися поступово. Саме тому оновлення цього документа прийнято ділити на етапи.
Структура конвенції
У повністю переглянутої версії конвенції, яка була підписана в 1971 році, містить 53 статті. Крім цього, в ній є особливий розділ, в якому розміщені спеціальні положення, що застосовуються до країнам. Він складається з 6 статей, які нумеруються римськими цифрами, хоча основна частина має арабську нумерацію.
Основні положення
Як вже згадувалося раніше, в основу Бернської конвенції покладено 4 основних принципи, які застосовуються по відношенню до всіх творів культури, які підпадають під авторське право. Умовно їх прийнято називати:
- принцип національного режиму;
- принцип автоматичного захисту;
- принцип незалежності охорони;
- принцип авторської презумпції.
Принцип національного режиму
Основа принципу полягає в тому, що будь-яка з країн-учасниць зобов’язана надавати твору авторів з інших країн такий же правовий об’єм, що і власним. Всі розгляду і захист твору виробляються за законодавством тієї країни, де воно безпосередньо поширюється і використовується, при цьому не беруть до уваги те, з якої країни був автор спочатку.
Принцип автоматичного захисту
Згідно з цим принципом, авторське право виникає автоматично після того, як твір створюється. Сам автор не повинен здійснювати будь-яких дій для цього, начебто реєстрації або будь-яких інших.
Принцип незалежності охорони
Охорона твору, яке розповсюджується по країні, ні в якому разі не повинна спиратись на законодавство інших країн, навіть тих, що були місцем походження книги.
Для цього принципу існує тільки єдине виключення: якщо у країні походження строк охорони, рівний 50 років після смерті автора, минув. У цьому разі припинення захисту може застосовуватися і в країні поширення.
Презумпція автора
Якщо не існує вагомих доказів для визначення автора, то їм визнається людина, який був вказаний в якості нього на обкладинці книги. Слід визнати факт того, що саме поняття авторства Бернської конвенції не зазначено, а тому це визначається внутрішнім законодавством кожної з країн. Тобто авторство визначається безпосередньо за законами країни, в якій воно було створено.
Підсумки
Не можна не визнавати того факту, що застосування Бернської конвенції судами було широко поширене весь XX століття. Навіть в наш час вона має величезний вплив на те, в яку саме сторону йде формування міжнародного права. Причому простежити її вплив можна не тільки в тих країнах, що ратифікували документ, але і в законодавстві тих, що його не підписували. Яскравим прикладом тут може бути визнана Росія, яка в 1970-х роках повністю підвела законодавство про авторське право під канони Бернської конвенції, хоча сама підписала його тільки в 1995 році. На даний момент підписали і ратифікували документ 167 країн по всьому світу.
Створення конвенції допомогло визначити порядок охорони прав авторів, а після їх смерті і прав спадкоємців. У числі основних авторських прав стала вимога на визнання авторства, захист честі і гідності письменника, а також протидія в спотворенні твори. Крім цього, обговорена контрафакція в даній галузі, тобто абсолютно незаконне розповсюдження твору, яке стало каратися навіть у тих випадках, коли воно поширюється в країнах, що не ратифікували документ.
На даний момент Бернський союз, який здійснює захист авторського права, діє на постійній основі і має свої управлінські органи. Альянс має право змінювати норми конвенції, а також вирішує інші питання, пов’язані з цією сферою. Неможливо не визнавати величезний вплив Бернської конвенції на внутрішнє і міжнародне законодавство, яке існує на сучасному етапі в галузі авторського права.
