Анна
Єдина людина, яка дійсно слухає Трофімова – це дочка Раневської. Анну і вічного студента пов’язує дружба. Трофимов говорить: “Ми вище любові”. Ганна ж захоплюється промовами студента, вона ловить кожне його слово. Трофимов говорить про те, що і дід, і прадід дівчата були крепостниками: володіли душами, не працювали. Від всього цього слід позбуватися, вважає колишній гувернер. А тому радить Ганні забути і родову садибу, і прекрасно вишневий сад – символ згубного поміщицького устрою.
Багата тітка
Лопахін знову піднімає тему про оренду землі. Але як і раніше, збіднілі власники розкішного родового маєтку не розуміють його. Вирубати вишневий сад? Це все одно, що знищити приємні спогади про дитинство і юність. Здати землю в оренду дачникам? У розумінні Раневської і Гаєва це пішло. Але вони не вважають вульгарністю чекати грошей від багатої тітки.
Раневська і Гаєв і чути не хочуть про оренду землі. Хоча зовсім скоро будинок піде з торгів. Врятувати матеріальне становище може сума в сто тисяч рублів. Багата родичка надішле не більше п’ятнадцяти тисяч.
Гаєв побоюється, що тітка не дасть грошей. Адже його сестра вийшла заміж за дворянина, до того ж вела себе не “дуже доброчесно”. Любов Андріївну він називає порочне, натякаючи на її зв’язок з тією людиною, яка в Парижі обібрав її до нитки. Гаєв міркує про те, як би вдало видати заміж племінницю. При цьому безупинно повторює, що не допустить продажу маєтку.
Ще один персонаж – старий слуга Фірс, який постійно бурчить, говорить наче сам з собою. В той же час і цей герой іноді вимовляє слова, які не позбавлені глибокого змісту. Саме йому відвів автор заключний монолог у п’єсі.
Фірс звертається з Гаевым як з дитиною. Коли той пускається в свої звичайні міркування про неможливість продажу маєтку, він веде його і укладає спати.
Через кілька днів після приїзду Раневська разом з братом і Лопахіним відправляються в місто, в ресторан. Після повернення вони зупиняються біля каплиці. Купець обурений легковажністю цих людей, котрі сприймають ідею про оренду землі вульгарністю і не бажають дивитися правді в очі. Він у гніві намагається покинути будинок Раневської, але та, як завжди, безтурботна. Любов Андріївна каже Лопахину: “Залишіться, з вами веселіше!”
