Вербальні засоби спілкування людини

Вербальна частина спілкування дозволяє визначити соціальний статус співрозмовника, а також його рівень інтелекту. Наша мова здатна вплинути на інших людей, що сприяє налагодженню зв’язків і досягнення взаєморозуміння.

Мова і вербальні засоби спілкування надзвичайно важливі. Нерідко трапляється так, що зовнішність та особливості поведінки співрозмовника виробляють виключно позитивне враження, але після першої ж сказану ним фрази воно починає валитися. Для того щоб не опинитися на його місці непогано засвоїти кілька правил.

Суть спілкування та комунікації

Під спілкуванням розуміють складний механізм взаємодії людей шляхом обміну інформацією, що включає також сприйняття і розуміння співрозмовниками один одного. Структура цього спілкування, в залежності від точки зору дослідника, в науковій літературі розглядається по-різному. Так, Р. М. Андрєєва виділяє в структурі спілкування три сторони:

Комунікативну, що передбачає безпосередній обмін інформацією співрозмовниками.
Інтерактивну, яка зводиться не тільки до обміну знаннями, але і якими-небудь діями.
Перцептивную, яка полягає у встановленні взаєморозуміння на основі сприйняття і пізнання індивідуумами один одного.

Поняття вербальної комунікації

Засоби спілкування, такі як мова (мова) і слова, що становлять основу цього виду комунікації. Фонетична система мови будується на правилах лексики та синтаксису. Перша являє собою сукупність слів будь-якої мови. А друга – характерні для того чи іншого мову засоби і правила утворення мовних одиниць.

Як вербальний засіб спілкування людини можна назвати універсальним засобом комунікації, адже при обміні інформацією сенс її втрачається значно менше, ніж при використанні інших засобів. Мовленнєва комунікація здійснюється за таким планом:

Мовець – підбирає слова для вираження своєї думки, пов’язує їх один з одним за правилами граматики, вимовляє сформульовану фразу.

Хто – сприймає взаємопов’язані слова, розшифровує мовні одиниці і розуміє закодовану в неї думка.

Вербальні засоби спілкування повинні бути зрозумілі обом співрозмовникам. Тому воно, як правило, здійснюється на одному національному мові, який вироблений у процесі мовної комунікації багатьма поколіннями людей.

Язик і мова

У науковій літературі, пов’язаної з видами вербальних засобів комунікації, «мова» і «мова» взаємозамінні. Однак існує концепція «мовного спілкування», розроблена відомим соціальним психологом А. Леонтьєвим. В ній спілкування – це насамперед діяльність, що здійснюється за допомогою мови. А слово «мова» співвідноситься з якоюсь системою і структурою. Мова можна назвати зовнішнім проявом мови, послідовністю його одиниць, вона організована і структурована за його законами. Мова легко можна оцінювати за різними параметрами, вона може бути гарною чи поганою, ясній або невиразною, емоційної або невиразною, що не співвідноситься з терміном “мова”.

Розрізняють такі види мовленнєвої діяльності:

говоріння;
написання;
слухання;
читання.

Перші два необхідні для виробництва тексту, а другі – для його сприйняття.

Функції мови

Основними функціями мови є:

конструктивна, яка полягає у формуванні думок;
комунікативна, яка передбачає обмін інформацією;
эмотивная, що виявляється у ставленні мовця до предмета мовлення, а також безпосередньої емоційної реакції на ситуацію;
вплив на співрозмовника.

У підготовці промови відбувається формування і формулювання думки. Мова неможливо відокремити від неї, тому за характером мовлення можна зробити висновки про особливості мислення і поведінки людини. А що використовуються вербальні засоби спілкування передають не тільки зміст промови, але і різні емоції. Вони роблять мова стилістично забарвленої і соціально диференційованим.

Форми мови

Усно і письмово виражена думка може бути сформульована по-різному з використанням одних і тих же вербальних засобів спілкування. Тому виділяють форми і види мовлення в залежності від способу передачі інформації. Таких форм три:

Внутрішня мова.
Зовнішня усна мова.
Зовнішня письмова мова.

Першу іноді називають промовою «про себе», це внутрішні монологи і репліки, те, як людина думає. До вербальним засобам спілкування ставляться обидві зовнішні форми мовлення. Саме вони використовуються для передачі інформації. Основними її різновидами є діалог, монолог і групова мова.

Варіанти усного мовлення

Усна мова реалізується звуковими (вербальними) засобами спілкування, є ними звуки і звукосполучення, темпо-ритм, розстановка пауз, інтонації, мелодика, а також інтонація. Мовленнєва діяльність зазвичай не відділяє їх один від одного, ці елементи утворюють єдине діалектичне ціле. Однак залежно від того, якому з них надається більше уваги, від цілей мови, виділяють кілька варіантів усної мови:

Кодифікована, тобто така, яка відповідає прийнятим стандартам мови і “семантики”, наприклад, літературна мова, ділова, жаргонная і т. д. Цей варіант усного мовлення найчастіше використовується у повсякденному житті.
Некодифицированная, що передбачає використання “псевдослов”. Цей термін застосовують до не одержали широкого поширення неологизмам. У багатьох літературних діячів зустрічаються звукосполучення, які вони вкладали певний сенс, але вони не закріпилися в мові читачів. Так, у В. Півоварової є рядки: “Кулинаки – пулинаки, Голосно гавкають собаки…”.
Звукові жести, представляють собою короткі слова не несуть інформації, але характеризують дії або показують ставлення мовця до чого-небудь. Наприклад, “угу”, “кхе-кхе”, “фьють”, цокання і т. д.
Звуконаслідування, тобто наслідування звуків, які видають тварини, немовлята, неживі предмети – автомобіль, гармата і т. д.
Звукові характеристики. Цей вид вербального засобу спілкування є також звукоподражанием, але вживаним в якості оцінки чого-небудь.
Эмболофразии, якісь вставки в нормативну мова, взяті з ненормативної лексики, або нетипові для даної ситуації. В якості прикладу можна навести вживання слів або звуків “це саме”, “ну”, “так сказати” і т. д.
Хезитации, теж вставки, але некодированные, тобто співрозмовник не розуміє їх значення. Найпоширеніший з них – звук “е”.

Нерідко який-небудь з цих видів засобів вербального спілкування використовуються навмисно, наприклад, подовжується пауза для залучення уваги слухачів до того чи іншого фрагменту тексту. Фактично всі ці варіанти усного мовлення поєднуються в мовленні кожної людини, нерідко навіть в одній фразі.

Вербальні засоби спілкування

Як вже згадувалося вище, основні засоби вербальної комунікації – це слова, за якими закріплені певні значення. Вони повинні передавати інформацію від однієї людини іншій, для цього їх потрібно вимовити, написати або висловити жестами (наприклад, для глухонімих).

Також до вербальним засобам спілкування ставляться:

Інтонація. Деколи для розуміння суті сказаного важливо почути і усвідомити значення інтонації мовця. З її допомогою виражаються почуття, емоції, ставлення до теми розмови. Так, високий голос передає радість, ентузіазм і недовіру, а м’який і приглушене є ознакою печалі і втоми. Варто відзначити, що люди, які вміють точно передавати свої емоції за допомогою інтонацій, здатні точніше розуміти відтінки мови інших людей.
Темп. Зазвичай швидка мова видає схвильованість і стурбованість чим-небудь, особисту зацікавленість у вирішенні проблеми, відчайдушну спробу переконати співрозмовника. Повільна мова свідчить про втому, втім, як і про зарозумілість. Порушення ритму, такі як уривчастість і сбивчивость, є ознакою хвилювання.
Гучність. Дуже часто в книгах по психології йдеться про те, що гучна мова є ознакою впевненості в собі. Пам’ятаючи про це, багато людей намагаються виголосити свою промову як можна голосніше. Однак це не завжди виправдано, оскільки гучність голосу сама по собі не є ефективний засіб вербального спілкування. Ця Характеристика важлива в плані виділення із загальної монотонної мови найбільш значущих її фрагментів.

Діалоги і монологи

Діалог можна назвати природною формою взаємодії людей. Його елементарна одиниця – репліка. Для нього характерні ситуативність і реактивність. Тобто співрозмовники мають реагувати на репліки один одного в залежності від ситуації і стимулювати опонента до відповіді або обговорення чого-небудь.

Монолог спочатку допускає відсутність відповіді від співрозмовника. Його використовують у розрахунку на пасивне сприйняття. Однак він вимагає великої підготовчої роботи від мовця. Він повинен побудувати текст таким чином, щоб у ньому був присутній не тільки предмет, але і його опис і пов’язана з ним проблемна ситуація і т. д. Потрібно спланувати не тільки окремі репліки, але і весь монолог в цілому, його композицію і змістову завершеність.

Якості мовлення

Для будь-якої людини важливо, щоб його мова була переконливою і зрозумілою. А роблять її такою наступні якості:

Точність. Для того, щоб вірно передати суть своєї мови, потрібно намагатися підбирати такі слова, які не можна зрозуміти двозначно. Розстановка їх у реченні теж повинна передавати саме той зміст, який закладений у текст. Наприклад, два речення з різним порядком слів додадуть абсолютно різний тон розмови: “На збори підеш ти” і “На збори ти підеш”. У першому прикладі інтонація вказує на того, хто саме йде на збори, а в другому – на спосіб пересування.
Конкретність. Більш переконливо буде мова, в якій згадуються, наприклад, породи собак, тип взуття, марки автомобілів, а не загальні назви цих категорій. У діловому спілкуванні вербальні засоби допомагають мотивувати співробітників на результат, а партнерів на укладення угоди.
Поділ фактів і оцінок. Однією з найпоширеніших помилок є нездатність або небажання розрізняти події або дії і власними висновками. В якості прикладу можна навести дві фрази: “Вона затремтіла і зблідла” і “Вона злякалася”. Другою помилкою є категоричні судження, адже за оцінками психологів вони виправдовуються лише в 30%. Наприклад, краще сказати “зараз ти помиляєшся” замість “ти завжди помиляєшся”. Також не бажано давати поради, якщо про них не просили. Найчастіше вони викликають настороженість або почуття протесту.
Чіткість. Дуже важлива дикція і манера мовлення. Навіть грамотно побудований текст буде непереконливим, якщо мова співрозмовника невиразна, дуже швидка, насичена звуками-паразитами.

Правила успішної комунікації

Умінню говорити вчили ще в давнину. В античні часи кожна освічена людина навчався ораторського мистецтва, бо те, як він говорив, вказувало на рівень його розвитку. Однак не менш важливо й уміння слухати. Існують поняття ефективного слухання. Якщо ми чуємо мову, але не вникаємо в її суть, то говорять про неефективне слуханні. Німецький вчений Р. Бройнинг виділив наступні правила успішної мовленнєвої комунікації:

Короткі пропозиції. Для розуміння довгих речень партнеру потрібна велика зосередженість, адже в придаткових пропозиціях може загубитися сенс питання. Думка в них повинна бути закінченою.
Голос. Один з найбільш сильних інструментів переконання. Він діє не тільки на розум, але і на почуття. Голос здатний викликати симпатію або огиду. Це вербальний засіб спілкування з дітьми особливо важливо, воно допомагає налагодити контакт, зацікавити, спонукати до виконання яких-небудь дій. Монотонність мови призводить до невдач на цьому терені.
Паузи. Вони не тільки посилюють увагу, як вже говорилося вище, але і заспокоюють, допомагають перевести дух всім співрозмовникам.
Словниковий запас. Важливо не тільки якість слів, але і їх кількість. Так, в залежності від освіченості, людська пам’ять може видавати від 3 до 50 тисяч слів, а в спонтанної промови лише 3-12 тисяч.
Дієслова важливіше іменників. Дієслова створюють наочність вираження, в той час як іменники – абстрактність. Причому бажано вибирати активну форму дієслова. Прикметників і зовсім краще уникати або використовувати по мінімуму, оскільки вони надмірно особисті.
Однозначність тлумачення фраз. Якщо співрозмовник не розуміє сенсу вимовних слів, то і суть промови від нього буде далека. Двозначні слова або вирази можуть призвести до хибного розуміння сенсу розмови. Якщо монолог передбачає використання великої кількості спеціальних термінів, то бажано на самому початку промови розшифрувати, що розуміється під тим чи іншим словом.

Комунікативні бар’єри

Підводячи підсумок, варто ще раз звернути увагу на те, що для успішної комунікації важливо дотримання певних правил виголошення промови. Навіть незначні відхилення від них призведуть до виникнення комунікативних бар’єрів навіть при вмілому використанні вербальних засобів спілкування. Коротко ці бар’єри можна охарактеризувати наступним чином:

Фонетичний – виникає із-за нюансів мови мовця (інтонації, дикції, акценту, швидкості мовлення).
Логічний – формується, коли логіка мовлення мовця складна для слухаючого, або ж йому здається помилковою.
Смисловий – пов’язаний з різним розумінням співрозмовниками сенсу слів.
Стилістичний – пов’язаний з невідповідністю стилю мовлення оратора з ситуацією або із станом слухача. Важливо дотримання логічного ланцюжка: привернути увагу до повідомлення – викликати до нього інтерес – видати основний текст – обговорити його і дозволити співрозмовникам зробити висновки.