“Студена вечірня хвиля ледь шумить під веслами гондоли і повторює звуки баркароли” – ці рядки звучать у вірші “Венеція” Лермонтова. Але що таке баркарола? Не всі знають про це, хоча напевно чули красиві, плавні, немов розгойдуються на хвилях мелодії. Одним з яскравих прикладів є старовинна неаполітанська пісня “Санта-Лючія”, що полюбився багатьом.
Походження слова
Цей жанр народився в найромантичнішому місті Італії – Венеції. “Барка” перекладається як “човен”. Дієслово “роллар” італійською мовою означає “відчувати хитавицю, гойдатися”. Таким чином, баркарола – це “раскачивающая човен” в дослівному перекладі. Інша назва жанру – “пісня на воді”, “гондольєра” (від венеціанського “гондольєр” – човняр).
Історія виникнення
Венеція – унікальне місто, споруджений на 118 островах в Адріатичному морі. Тут практично немає доріг і звичних для нас вулиць. Вийшовши з дверей будинку, ти опиняєшся на березі, і дістатися до потрібного місця можна тільки по воді. Численні канали прорізали місто вздовж і впоперек. По ним ковзають довгі гребні барки – гондоли. Керують ними з моменту виникнення Венеції професійні човнярі – гондольєри.
Перевозячи пасажирів, веслярі традиційно співали мелодійні, розмірені пісні. Таким чином, баркарола – це народний жанр, родоначальником якого стали венеціанські гондольєри. Їх спів могло бути зі словами. Сюжет баркарол описував будні й сподівання простого човняра. Іноді виконавець просто красиво виспівував голосні. Повільна, плавна мелодія імітувала ритм розгойдують човен хвиль. Голос линув на велику відстань. Для обдарованих співочими даними гондольєрів це ставало додатковим заробітком.
