Введення заповідних років стало одним із кроків до встановлення кріпосного права на Русі. У даній статті буде докладно розглянуто це питання. Передумови та наслідки даного указу також будуть наведені.
Закріпачення селян
Поняття «заповідні роки» тісно пов’язане з таким явищем, як кріпосне право. В чому ж полягає суть цього феномена, де вперше він виник?
Відомо, що становище селян безпосередньо пов’язано з економічним устроєм держави. А оскільки на Заході все подібні процеси відбувалися швидше, ніж на Русі, і починалися набагато раніше, то недивним є той факт, що більшість країн Європи ввели для своїх селян кріпосне право в ранньому Середньовіччі, а до початку Нового часу вже пережили цей похмурий період своєї історії.
Однак у таких державах, як Німеччина, Польща та Австро-Угорщина, це явище виникло в 16-17 століттях, а було скасовано остаточно лише в дев’ятнадцятому столітті. Таким чином, пройшовши майже одночасно з Росією етап кріпацтва, ці країни опинилися на новому витку економічного розвитку.
Заповідні літа
Тлумачні словники російської мови говорять про те, що слово «заповідь» має значення «заборона» або «веління». В даному випадку для розшифровки назви цього найбільше підходить перша з них.
Таким чином, заповідним можна назвати час, що настало з прийняттям указу про заповідні роках Борисом Годуновим в 1592 році про скасування так званого Юр’єва дня.
Ось тобі, бабуся, і Юріїв день!
Така народна приказка з’явилася приблизно в цей же час. Так про що ж йшлося цей указ царя Бориса? До моменту його прийняття Юр’єв день був тією датою, коли селяни, що працювали на поміщика могли перейти до іншого господаря. Право це зробити вони були протягом тижня до і після цього дня. Але вони отримували такий шанс лише за умови, якщо до цього моменту виходило розрахуватися з усіма податками, платившимися поміщику і державі.
Таким чином, з відміною цього права люди, які займалися сільським господарством, набували невільниче становище, порівнянне з життям рабів.
Заповідні літа тривали в Росії аж до самої скасування кріпосного права. Це подія, як відомо, відбулося в 1861 році при Олександрі II.
Ось тому-то і з’явилася в народі приказка: «Ось тобі, бабуся, і Юріїв день!» Кажучи так, люди, як правило, мають на увазі, що сталося щось, не цілком приємне для них.
Термін давності злочину
Однак навіть з встановленням заповідних років для людей, що знаходилися в кріпосній залежності, все одно залишався шлях до свободи. Шлях незаконний, але практикувався досить часто. Він полягав у втечі від господаря, який був занадто жорстоким зі своїми селянами.
На зміну упраздненному поняття заповідних років приходить нове явище – урочні роки. Так називався термін давності злочину для кріпосних селян, які вчинили втечу від свого господаря-поміщика.
Цей відрізок часу спочатку обчислювався десятьма роками, потім був скорочений до п’яти, а в середині 17 століття і зовсім скасований. Це призвело до повного завершення процесу закріпачення селян у Росії.
Життя селян до кріпосного права
Таким чином, у 1592 році заповідні літа почали діяти і тривали, як вже було сказано, до указу про відміну кріпосного права, прийнятого в 1861 році.
А що ж було до цього? Як жили селяни до заповідних років (роки їх дії – 1592 по 1861)?
Можна сказати, що їх становище було значно краще. Принаймні, у значної частини тогочасного селянства. Оскільки поряд з невільними землепашцами існували також і люди, які займалися сільським господарством на власних землях, будучи абсолютно вільними.
Такі хлібороби називалися тоді простим словом «селяни». Вони були абсолютно незалежними, могли мати приватну власність, до складу якої іноді входили й раби.
Невільна частина населення Давньої Русі ділилася, у свою чергу, на такі підгрупи:
- Холопи.
- Закупи.
- Челядь.
- Смерди.
Кожна з цих груп людей була практично повністю безправною.
Найкраще становище з представлених вище 4 різновидів селянства займали смерди. Вони, на відміну від всіх інших, мали право на приватну власність. Однак, володіючи шматком ріллі, вони самі належали поміщикам. І в разі їх смерті майно переходило до їх господарям.
Закупами звалися такі селяни, які ставали рабами в обмін на землю і інше майно. Такі люди працювали на господаря не все життя, а протягом певного строку, поки вони не погасять всю вартість виділеного їм ділянки ріллі.
Самим тяжким становище було у холопів. Вони не мали права на приватну власність. Їх життя прирівнювалася до існування неживих предметів, що знаходилися у володінні у господарів.
Таким чином, введення заповідних років (роки з 1592 по 1861) ознаменувало собою початок процесу закріпачення російських селян, багаторазово погіршивши їх і без того нелегке життя.
