Історія жанру
Поява цього жанру припадає на початок XII століття, його прийнято вважати родоначальником Джакомо да Лентини – італійського поета, який жив при дворі Фрідріха II. Популярність цей вид лірики отримав не відразу, популярність йому приніс Гвідо Кавальканті, а в Європі вони стали популярні завдяки Франческо Петрарку. Найбільше поширення сонет отримав в епоху Відродження, він став практично головним жанром лірики, його писали майже всі поети цього часу. Серед них Мікеланджело, Шекспір і безліч інших. Пізніше, у XVII столітті, у трактаті «Поетичне мистецтво» Ніколи Буало була сформована теорія написання сонетів, правила, прописані в ньому, вважалися каноном довгий час.
Російські поети прийшли до цього жанру лише в XVIII столітті. Перший російський сонет був написаний В. К. Тредиаковским і був перекладом твору де Барро. Тредиаковский до того ж встановив обов’язкове кількість рядків і наявність філософської теми як обов’язкові принципи написання сонетів, які використовуються донині. Серед російських поетів також не можна не згадати Пушкіна. Він не просто писав цьому жанрі, у своєму творі «Сонет» поет представив його історію, перерахував сучасних авторів, які пишуть в цьому жанрі, тим самим підкресливши його актуальність.
У XIX – XX століттях популярним став вінок сонетів. Як і сам сонет, він виник в Італії. Перші приклади вінків належать поетів Срібного століття. У світовій поезії відомо більше шестисот таких творів.
