Релігійний екзистенціалізм
Після Другого Ватиканського собору офіційна церква стала більш терпимо ставитися до такого роду філософам. Вони стали намагатися пояснити теорію створення світу богом і вчення Фоми через екзистенціалізм. Найбільш відомими серед них були Етьєн Жильсон і Жак Марітен. Буття, на їхню думку, невимовно. Його можна приблизно пояснити через так звані трансценденталии – єдність, мудрість і т. д. Бог знаходиться ближче до вимірювання цінностей, а не речей. Створюючи світ, він вилив на нього повноту свого буття. Жильсон і Марітен розглядають п’ять доказів існування бога Фомою Аквинатом через призму екзистенціалізму та герменевтики, використовуючи в тому числі і так званий «моральний аргумент» Іммануїла Канта. Вони згодні з цим класиком німецької філософії в тому, що слід обмежити розум, щоб звільнити місце вірі. Теологію вони називають сукупністю двох видів знань – практичного (мораль) і теоретичного (наука). Людина для них – це складна субстанція, що складається з душі і тіла. Звичайно, це не ново. Але якщо тіло – це основа індивідуальності, то душа дає можливість людині стати частиною загального. Сенс існування особистості – споглядання бога. Її справжнє буття – це слідування природному законові – робити добро і уникати зла.
