Що таке дисидент? Рух дисидентів

Що таке «дисидент»? Це термін, який з’явився в радянську епоху. Він використовувався по відношенню до громадянина, відкрито выражавшему політичні погляди, котрі відрізнялися від офіційної ідеології. Що таке «дисидент»? Це латинське запозичення. У перекладі на російську – «незгодний».

Що таке дисидентство? Це рух, яке отримало розвиток в СРСР в шістдесяті роки. Серед учасників були люди, опозиційно настроєні проти радянської влади. Серед найактивніших учасників – правозахисники, що створили єдине інформаційне поле. Для того щоб зрозуміти, що таке «дисидент», варто розібратися в особливостях суспільного та політичного життя в шістдесятих-вісімдесятих роках.

Слово «дисидент»: звідки сталося

Яке ж походження слова “дисидент”? Хоча прийшов цей термін з латині, він з’явився не так давно – близько 60 років тому. Про значення слова «дисидент» громадяни СРСР дізналися вже після того, як цей термін отримав широке поширення на Заході. Так в американських ЗМІ називали радянських інакомислячих. У розумінні небайдужих громадян США дисидент був людиною, що перебуває в опалі, який провів багато років у таборі.

«Дисидент» – що означають це термін? З точки зору американських журналістів, це колишній політичний в’язень, який навіть після звільнення не відмовляється від своїх переконань.

У Радянському Союзі термін набув більш широкого значення. Так, один з істориків порівняв дисидентів з народниками, декабристами і навіть неформалами. Взагалі, під цим терміном слід розуміти будь-якої людини, який незадоволений авторитарним чи тоталітарним режимом.

Ідеї дисидентства

Серед учасників цього руху зустрічалися люди абсолютно різних поглядів. Всіх їх об’єднувало бажання відкрито висловлювати свою точку зору. У Радянському Союзі дозволити собі це не міг навіть великий чиновник.

Єдиної дисидентської організації в Радянському Союзі не існувало. Це було явище скоріше психологічний, ніж суспільна. Дисидентів, серед яких були і письменники, і художники, і вчені, об’єднувала ненависть до офіційної брехні. Жоден з них, як одного разу зазначила Олена Боннер, дружина знаменитого фізика і правозахисника Андрія Сахарова, не прагнув до політичної діяльності.

Інакомислення в радянські часи вперше виникло в колах московської інтелігенції. І, насамперед, серед тих, чиї батьки та діди пережили «червоний терор», сталінські репресії. На першому етапі свого розвитку цей рух не було антикомуністичним. Швидше, ліберальним.

Діяльність

У радянські часи про те, що всюди брехня, не здогадувалися тільки наївні. А ті, що розуміли, мовчали. Вголос висловлювати свою думку наважилися тільки дисиденти. Значення їх діяльності у свідомості громадян було величезним.

Рух інакомислячих у СРСР умовно можна розділити на два напрями. Перше розвивалося усередині СРСР. Друге – за його межами. Американські журналісти, які створили цей термін, як не дивно, нерідко використовували його невірно. Так, одного разу вони назвали дисидентом Володимира Висоцького, який, по суті, таким не був. Поет багато років перебував в опалі, але правозахисною діяльністю не займався. Варто розповісти про один з найвідоміших дисидентів.

Андрій Сахаров

Правозахисна діяльність вченого розпочалася з виступів проти випробування ядерної зброї. У шістдесяті роки Цукрів опинився під жорстким наглядом КДБ. Він піддавався обшуків і численних образ в радянських ЗМІ. Увійшло в історію і його виступ за виведення військ з Афганістану.

Десять років тривала війна, сенс який не був зрозумілий радянським громадянам. Після виступу Андрій Сахаров знайшов підтримку серед звичайних людей, але зіткнувся з повним нерозумінням влади. У 1980 році його відправили на заслання в Горький. Там він провів кілька голодувань. У 1984 році був насильно госпіталізований. Під час заслання Сахарова за кордоном розгорталася кампанія на його захист. Площа, розташовану поблизу Білого дому, перейменували на честь радянського правозахисника.

Переслідування

Нелегко довелося та іншим громадським діячам, виражає опозиційні погляди. Переслідування виражалися у винятках з вузів, звільнення з роботи, арешти, поневіряння радянського громадянства, посиланнях. До табору вже не відправляли – це явище було характерним для сталінських репресій. В 60-е застосовували інші методи боротьби з інакомисленням: дисидентів нерідко оголошували божевільними, небезпечними для суспільства. По відношенню до них застосовували примусове лікування. Каральна психіатрія отримала широке поширення в сімдесяті роки.

Олександр Солженіцин

Це ще один всесвітньо відомий дисидент. Діяльність органів державної безпеки в переслідуванні письменника стала показовою і викликала резонанс у всьому світі. Наприкінці шістдесятих років у КДБ було створено особливий підрозділ, яке займалося виключно розробкою знаменитого прозаїка. Одного разу співробітники держбезпеки навіть зробили спробу вбивства Солженіцина. Письменникові була зроблена ін’єкції отруйної речовини. Він вижив, але після тяжко хворів.

Письменники-дисиденти публікували свої твори виключно на Заході. Страждали від переслідувань КДБ не тільки автори заборонених книг, але і їхні помічники. Трагічна подія присутня в історії публікації роману «Архіпелаг ГУЛАГ». Помічницю Солженіцина одного разу затримали співробітники КДБ. В ході допиту вона не витримала, видала місцезнаходження рукописи письменника. Її відпустили, вона прийшла додому і повісилася. Дізнавшись про смерть своєї помічниці, Солженіцин негайно розпорядився про видання книги «Архіпелаг ГУЛАГ», яка вразила весь світ.