З моменту Жовтневої революції до кінця 1920-х років у радянській Росії були випробувані дві моделі економічного розвитку. Перша іменувалася військовим комунізмом, друга – Непом (нової економічної політики). У перші роки розвитку соціалістичної держави зіткнулися два прямо протилежних явища. Як це можливо, і що представляв собою НЕП в роки СРСР? Постараємося розібратися в цьому питанні.
Від військового комунізму до нової економічної політики
Листопад 1920 року ознаменувався закінченням громадянської війни в Росії. Почався перехід до мирного будівництва державності. Здійснити це було непросто: за роки смути населення країни скоротилося на 20 млн осіб, а загальний збиток склав близько 39 млрд. золотих рублів. Були підірвані продуктивні сили. Промисловість у 1920 році склала всього 14 % від довоєнного рівня. Продукція аграрного господарства скоротилася на третину, зруйнувалося більшість транспортних шляхів. Всюди спалахнули селянські повстання, а подекуди не заспокоювалися білі інтервенти.
Причиною невдоволень була система воєнного комунізму, впроваджена радянською владою в 1918 році. Така політика полягала в підготовці країни до нового, комуністичного суспільства. Були націоналізовані промисловість і сільське господарство. Праця придбав милитаризированный характер: орієнтація йшла в основному на військову продукцію. Народ був незадоволений тотальним уравнительством, проявлявшимся введення продовольчої розкладки. У голодуючого населення просто хліб вилучався.
Радянська влада втомилася боротися з наростаючою кількістю бунтів. Останньою краплею став Кронштадтський заколот. Його учасники раніше допомагали більшовикам в захопленні влади. Ленін одним з перших здогадався, що боротися з власним народом не є благо. У 1920 році він виступив на X з’їзді партії і запропонував нові економічні принципи.
Країна в роки Непу зовсім змінилася. Вводилися вкрай ліберальні принципи і норми, що викликало занепокоєння у досвідчених революціонерів і освічених марксистів. З’явилася більшовицька опозиція, незадоволена буржуазним ухилом керівництва. Чого ж боялися марксисти? Необхідно розібратися.
Сутність Непу
Основною метою політики Непу в роки СРСР було відродження економічного сектору країни. Була розроблена система заходів, спрямованих на ліквідацію продовольчої кризи. Реалізувати поставлені цілі можна було шляхом підйому сільського господарства. Необхідно було розкріпачити виробника, надати йому стимули для розвитку виробництва.
Роки Непу позначилися, по суті, найсильнішою лібералізацією економічної сфери. Звичайно, ринок не могло бути й мови, але в порівнянні з військовим комунізмом нова система стала значним кроком вперед.
Отже, причинами переходу до політики Непу в роки після революції стали такі явища:
- спад революційної хвилі на Заході (у Мексиці, Німеччині і ряді інших держав);
- прагнення будь-якою ціною утримати владу;
- глибокий політичний і соціально-економічний криза влади, викликана в тому числі політикою військового комунізму;
- масові повстання в селах, а також виступи в армії і на флоті;
- крах ідеї формування соціалізму і комунізму шляхом обходу ринкових відносин.
Роки Непу позначилися поступовою ліквідацією військово-мобілізаційної економічної моделі і відновленням народного господарства, зруйнованого під час війни.
Головною політичною метою в роки Непу стало зняття соціальної напруженості. Потрібно було зміцнити соціальну базу у вигляді союзу робітників і селян. Економічною метою було запобігання подальшого посилення розрухи, вихід з кризи і відновлення господарства. Соціальним завданням стало забезпечення сприятливих умов для формування соціалістичного суспільства без світової революції.
Були й зовнішньополітичні цілі в роки Непу. Щодо ліберальна верхівка радянської влади наполягала на подолання міжнародної ізоляції. Одна з причин такого рішення полягала в економічних змінах. Наприклад, широке поширення отримала концесія – процедура, що застосовувалася в роки Непу. Здача іноземним підприємцям в експлуатацію різних підприємств або угідь придбала незвичайну популярність. Така процедура допомогла швидко “витягнути” багато підприємств і землі, хоча консервативна частина більшовиків все ще з підозрою ставилася до концесії.
Були досягнуті поставлені цілі? Існують окремі показники, наприклад зростання національного доходу, поліпшення матеріального становища робітників і т. д. Роки Непу дійсно призвели до оптимізації державного становища. Але з’явилася нова політика справжньою економічною революцією, або радянська влада переоцінила власні плани? Для відповіді на це питання потрібно звернутися до основних прийомів і механізмів, які застосовувалися в роки Непу.
Зміни в економіці
Першою і головною мірою нової економічної політики стала ліквідація продовольчої розкладки. Відтепер хліб не вилучався в необмежених кількостях. Була встановлена чітка межа продовольчого податку – 20 % від чистого продукту селянського. Продрозкладка ж вимагала майже в два рази більше. Залишилася після здачі податку продукцію селяни могли використовувати у власних потребах. Можна було скористатися нею самостійно, передати державі або навіть продати на вільному ринку.
Радикальні зміни торкнулися і промислової сфери. Були скасовані головні комітети – так звані розділу. Замість них з’являються трести – об’єднання взаємопов’язаних між собою або однорідних підприємств. Вони отримують повну фінансову і господарську незалежність, аж до права на виробництво довгострокових облігацій.
До кінця 1922 р. близько 90 % підприємств були об’єднані в 421 трест. 60 % з них були місцевого підпорядкування і тільки 40 % – централізованого. На трестах вирішувалися питання про виробництві та державної реалізації продукції. Самі підприємства не отримували державної підтримки і керувалися лише закупівлею ресурсів на рику.
Не меншою популярністю стали користуватися синдикати – добровільні об’єднання декількох трестів. Вони займалися постачанням, збутом, кредитуванням і різними зовнішньоторговельними функціями. Виникла широка мережа ярмарків, торгових підприємств і бірж.
Агресивна політика воєнного комунізму передбачала повне скасування фінансів та оплати. Але роки Непу в Росії відродили товаро-грошові відносини. Введені тарифи заробітної плати, зняті обмеження для збільшення заробітків і на зміну роботи, скасовано загальна трудова повинність. За основу був узятий принцип матеріального стимулювання. Він замінив собою позаекономічний примус військового комунізму.
Продподаток і торгівля
Трохи докладніше слід розповісти про кожному економічному секторі, який піддався зміні в роки Непу. Держава з усім його населенням з полегшенням видихнув, коли стало відомо про скасування розверстки продовольства. На X з’їзді РСДРП, який проходив з 8 по 16 березня 1921 року, було прийнято рішення про введення спеціального податку, який замінить собою насильницьке вилучення майна. До речі, питання про те, в якому році перехід до Непу був офіційно підтверджений владою, слід розглядати саме в рамках X з’їзду. На ньому Ленін запропонував програму нових соціально-економічних засад, яка була підтримана 732 тисяч членів партії.
Суть продподатку проста: відтепер селяни щорічно здають державі твердо сформовану норму хліба. Насильницьке вилучення майже половини від загальної продукції залишилося в минулому. Податок скоротився вдвічі. Влада порахували, що такий крок створить стимул до збільшення виробленого зерна. До 1922 році заходи допомоги селянам і зовсім були посилені: продподаток скоротився на 10 %. Хліборобів звільнили від вибору форм аграрного користування. Дозволялося навіть наймання робочої сили і оренда землі.
Всі заходи були найбільш ліберальні. Комерційна і фінансова сторона Непу стосувалася вільного збуту сільської продукції. На X з’їзді було оголошено про початок обміну продукцією між селом і містом. Перевага віддавалася не ринку, а кооперативам. Спочатку більшовики планували базуватися на бартері – вільному обміні без грошей. Наприклад, 1 пуд жита можна було обміняти на 1 ящик цвяхів. Природно, нічого з цієї затії не вийшло. Псевдосоциалистический обмін продукцією був швидко замінений звичної купівлею-продажем з грошима.
Промисловість в роки Непу
Перехід до застосування ринкових механізмів завершився восени 1921 року. Це спонукало керівництво РКП(б) в терміновому порядку здійснювати реформи у промисловій сфері. Більшість державних підприємств повинні були перейти на принципи господарського розрахунку. Державні ж фінанси в рівній мірі потрібно було реформувати шляхом заміни натуральних податків грошовими, формування нового бюджету, встановлення контролю над грошовою емісією і т. д.
Був сформований питання про створення державного капіталізму у вигляді концесій і орендних відносин. Владно-капіталістична форма господарювання включала в себе промислову, сільську та споживчу кооперацію.
Основним завданням більшовицького керівництва стало зміцнення соціалістичного сектора через створення великої державної промисловості. Необхідно було забезпечити її взаємодію з іншими укладами. Не суперечив подібний крок основним принципам Непу? Необхідно розібратися в питанні.
Державний сектор включав в себе найбільш великі і ефективні підприємства, які забезпечувалися паливом, сировиною та іншою продукцією. Всі великі господарювання підкорялись Вищій раді народного господарства (ВРНГ). Інші підприємства відразу здавалися в оренду. Була переформована система управління промисловістю. З півсотні колишніх галузевих центрів і главків ВРНГ залишилося тільки 16. Відповідно, число службовців скоротилася з 300 тисяч до 91 тисячі осіб.
Застосовувалася в роки Непу здача вітчизняної промисловості іноземним підприємцям іменувалася концесією. По суті, виробництво привертало до себе іноземний капітал. Це врятувало чимало збиткових підприємств в роки Непу.
Незважаючи на розвиток ринкових механізмів, радянська влада все ще зневажали буржуазний розвиток суспільства. “Капіталізм повинен бути у нас вишколеним” – заявив якось Ленін. Що він міг мати на увазі? Швидше за все, Володимир Ілліч збирався за лічені місяці оздоровити країну за допомогою ринку і ліберальних реформ, після чого знову повернутися на шлях соціалістичного розвитку. Капіталізм в Росії буде розвиватися не в повній мірі, а лише на “шкільному” рівні. Після цього його ліквідують, “вышколят”.
Торгівля і приватний капітал
Суттєвим кроком вперед стало відродження приватного капіталу в торговельній сфері. Купці, як і дрібні виробники, були змушені скуповувати патенти і сплачувати прогресивний податок. Торговці поділялися на п’ять категорій залежно від характеру реалізованих торговельних відносин. Це продавці з рук, у магазинах, кіосках і ларках, в роздріб і оптом, а також наймані робітники.
Ближче до 1925 році держава реалізувала зрушення до стаціонарної торгівлі. Використовуються владою і широко застосовувалися в роки Непу приватники були поміщені в магазинчики, що складаються в широку мережу роздрібної торгівлі. При цьому оптовий ринок все ще залишався в руках влади. Тут переважали кооперативні і великі державні підприємства.
З 1921 року почали відроджуватися біржі – пункти обігу продукції масового характеру. Такі інстанції були скасовані в роки воєнного комунізму, але все змінила нова економічна політика.
У роки Непу число різних бірж досягла довоєнної кількості. До кінця 1925 року було зафіксовано близько 90 акціонерних товариств. Всі вони представляли собою сукупність переважно кооперативного, державного або змішаного капіталу. Оборот торгують товариств перевищував 1,5 млрд рублів. Швидкий розвиток отримали різні форми кооперації. Особливо це торкнулося споживчих кооперативних інстанцій, які були тісно пов’язані із сільською місцевістю.
Як вже було сказано, в торгівлі з’явився іноземний елемент – концесії. Це застосовувалася в роки Непу здача іноземним орендарям і дрібним підприємцям різних фірм і організацій. Вже у 1926 році було нараховано 117 концесійних угод. Вони охоплювали підприємства, на яких були задіяні близько 20 тис. осіб. Це 1 % від загальної кількості продукції, що випускається в Росії продукції.
Концесії з’явилися не єдиною формою взаємодії з іноземними підприємствами. У Радянський Союз попрямував потік робітників-емігрантів з усього світу. Новостворена країна з незвичайним устроєм, утопічною ідеологією і складною формою управління приваблювала іноземців. Так, у 1922 році була створена Російсько-американська індустріальна корпорація (РАИК), в яку входили шість швейних фабрик у Петрограді і чотири в Москві. Відродилася система кредитів. До 1925 року з’явився ряд спеціалізованих банків, акціонерних товариств, синдикатів, кооперативів і т. д.
Ситуація, треба сказати, було дивовижна. Прийшли до влади соціалісти просто захопилися буржуазним управлінням, з-за чого піддавалися критиці з боку консервативної частини революціонерів. Однак така політика була просто необхідна. Розруха в країні вимагала швидких змін, а забезпечити їх можна було тільки перевіреними, капіталістичними способами. Але чи можна говорити про те, що в країні був сформований справжній ринок? Спробуємо розібратися далі.
Ринкові механізми
Чиста ринкова економіка в тому вигляді, в якому ми її знаємо, в СРСР в роки Непу була відсутня. Це очевидний факт, незважаючи на всі ті механізми і прийоми, на які так часто йшло більшовицький уряд. Ринок неможливо побудувати в лічені дні на порожньому місці. А економіка країни дійсно була “порожній”. Влада домоглася такого явища шляхом агресивного нав’язування військового комунізму. Як би активно і ефективно не застосовувалися всі ті методи, якими ознаменувалися нові роки Непу, в країні все ще не був можливий нормальний ринок.
В кінці 1910-х років в СРСР були скасовані грошові відносини. Більшість товарів і послуг стало відпускатися безкоштовно. Радянська влада порахувала таке рішення болючим, але правильним. Радикальні заходи нібито наблизять якнайшвидше щасливе майбутнє, настане розквіт соціалізму. Однак щастя все не було. Плутанина з накопиченими грошима і незабезпеченим обміном лише викликала хвилю невдоволень. Держава пішла на поступки, і для оздоровлення економіки була проведена грошова реформа – перший ринковий механізм.
На початку 1920-х років в країні ввели золотий червонець. Він дорівнював 5 доларам США і був забезпечений золотим запасом Росії. Трохи пізніше з’явився Державний банк, створений на принципах господарського розрахунку і зацікавлений в отриманні доходів від кредитування промисловості, торгівлі і сільського господарства.
Перехід до Непу означав відмову від революційних радикальних методів економічного управління. Радянські влади усвідомили неефективність реакційної політики і не стали мучити своїх співгромадян. Однак і про ринку говорити не доводиться. Застосовувалася в роки Непу здача революційних повноважень не означає активного і бажаного переходу до капіталізму. Навпаки, влада неохоче вводили нові ліберальні елементи. Та ж концесія не могла обійтися без жорсткого нагляду з боку радянських властей.
Соціальні протиріччя політики
Більшість істориків стверджують, що введення нових економічних принципів значно змінило соціальну структуру і спосіб життя радянських громадян. З’явилися колоритні постаті радянської буржуазії – так звані совбуры, непмани. Це особи, які визначають специфіку тієї епохи. Вони знаходилися як би за межами суспільства. Позбавлені виборчих прав і членства в профспілках, при цьому далеко не бідні непмани стали справжнім відображенням часів 1920-х років.
Підприємці відчували слабкість, тимчасовість свого становища. З країни виїхати було важко і безглуздо. Керувати підприємством на відстані просто б не вийшло. Сам Радянський Союз був державою з незвичайною ідеологією: кожен чоловік повинен бути рівний, всі багатії зневажають. Ще зовсім недавно поміщиків і купців вбивали або виганяли з країни. Непмани знали це, а тому побоювалися за своє життя.
Мода в роки Непу мало відрізнялася від американської часів сухого закону. Фото нижче наочно це демонструє.
Як довго ще можна зривати куш і заробляти на авантюрах? Куди подіти витрачені заощадження і чи варто взагалі це робити? Цими питаннями задавався кожен радянський підприємець, який будував хоча б невеликі прогнози в своїй голові.
Однак поява підприємців в самій непристосованою до цього країні стало не єдиним протиріччями в роки Непу. Застосовувалася підтримка малих земель, а також зменшення заможних господарств та “осереднячивание” села явили собою ще одну цікаву проблему.
Почалося все з політики податків – своєрідного стримуючого фактора. Перестали рости заможні виробництва. Особливий розвиток отримала підтримка малих господарств. Почалося так зване осереднячивание – коли кожному господарю дістається не мало і не багато, але середньо. Саме середняки стали прихильниками влади і традиційної культури.
Політику проводив Ленін. Він сподівався на поголовну селянську кооперацію, при цьому не лінувався зайвий раз згадати про добровільний характер земельних розділів. У чому ж тут криється суперечність? З одного боку, держава мала соціалістичну спрямованість. Воно повинно було силою зрівнювати всіх і кожного. Але політика Непу, ознаменувався буржуазними принципами, не давала цього зробити. В результаті вийшла зовсім вже дивна картина: нібито добровільне “осереднячивание” з незрозумілими цілями, що і зовсім ні до чого не призвело. Трохи пізніше радянські влади відмовляться від приватної власності і заявлять про створення колективних господарств.
Останнім протиріччям Непу є створення непомірного чиновницького апарату. Бюрократія розрослася до неймовірних розмірів з-за активного втручання влади у промислову і виробничу сфери. Вже в 1921 році в державних установах працювало близько 2,5 млн чиновників. Для порівняння: в царській Росії початку XX століття число держслужбовців ледве сягала 180 тис. осіб. Питання одне: для чого державі, ідеологією якого є спрямованість на відсутність будь-якої влади, настільки великий і громіздкий державний апарат? Відповісти на це питання складно.
Підсумки політики
Питання про те, в якому році НЕП був офіційно ліквідований, залишається актуальним і донині. Деякі говорять про 1927 рік, коли стався зрив державної заготівлі хліба. Тоді у куркулів було конфісковано величезна кількість продуктових запасів. Інші історики висувають точку зору про 1928 рік, коли була розгорнута політика п’ятирічного розвитку народного господарства. Керівництво країни взяло курс на форсовану колективізацію та індустріалізацію.
НЕП офіційно скасований не був. Слід пам’ятати, що принципи нової економічної політики були сформовані Володимиром Леніним, який помер в 1924 році. Його правила працювали і після смерті. Лише 11 жовтня 1931 року був прийнятий офіційний декрет про повну заборону приватної торгівлі на території СРСР.
Що ж є головним успіхом політики? По-перше, це часткове відновлення економіки, зруйнованої в ході двох революцій і громадянської війни. Військовий комунізм не зміг “вилікувати” країну, але це частково вийшло шляхом застосування капіталістичних методів. Економічні показники з 1913 по 1926 рік виросли в два рази. Країна отримала капіталомісткі, довгострокові інвестиції. Суперечливою ситуація залишалася лише в селі, де чинився тиск на куркулів – заможних селян.
Пошук нових шляхів
Безсумнівні успіхи нової економічної політики не вирішили, однак, усіх державних проблем. Залишався в силі криза збуту, зросли ножиці цін (невідповідність вартості товарів), нарешті, нікуди не подівся дефіцит товарів.
Погляди на вирішення проблеми у влади були різні. Ліві, очолювані Троцьким, наполягали на диктатурі промисловості. Завдання можуть бути вирішені лише зусиллями пролетаріату з мінімальним втручанням влади. Були також праві, очолювані Бухаріним. Вони виступали за створення кооперативів, підтримку селянства і розвиток ринкової економіки. Знаменита цитата Бухаріна:
Збагачуйтеся, накопичуйте, розвивайте своє господарство! Соціалізм бідняків – це паршивий соціалізм.
Троцький був переможений досить легко – на січневій конференції партії 1924 року його проект зняли з обговорення. Бухарін, в свою чергу, здружився зі Сталіним. В кінці 20-х років він опиняється в опалі через протиріччя з діючою владою – його доводи проти колективізації та індустріалізації просто не були прийняті.
