Розвиток теорії
У східному регіоні, а згодом – у Древній Греції, найбільш значущою системою людського організму вважалася кровоносна. Життя мала два начала – повітря і кров. З давніх китайських джерел відомо, що серце було основним органом, а початок, пов’язаний з повітрям, було покликане відображати уявлення людство про психічної функціональності. Саме воно відповідало (в поданні древніх китайців) за можливість мислити і говорити. В ті часи люди вважали, що область локалізації думок – серце, а от почуття йдуть з печінки.
Давньоіндійські цілителі поміщали відповідальний за психіку центр в серце. У міру розвитку уявлень про людської анатомії почала з’являтися, центрирующаяся навколо мозку, система. Саме стародавні медики – автори вчення про темперамент. Спочатку воно було покликане відобразити ідеї обґрунтування відмінності людей один від одного. Темперамент, як вважали в давнину, пов’язаний зі слизом, жовчю, і тим початком, що асоціювали з повітрям. Поділ на типи здійснювали, оцінюючи, який і зазначених елементів переважав стосовно до конкретної людини.
