Перші дні на чужині
Треба сказати, вчинок хокеїста Олександра Могильного, біографію якого ми розглядаємо, був ризикованим. Навіть після того, як в Москві озвучили подію офіційно, з Канади ніяких звісток не надходило. Знали тільки про виліт в столицю Швеції генерального менеджера клубу, так зацікавився Могильним. До цього Геррі Міхан з Олександром не зустрічався. Тільки через день газети надрукували сенсаційний репортаж. Судячи за цими статтями, перший день утікач провів у самоті. Але відомо, що він з супроводжуючими змінив кілька готелів. Мабуть, побоювалися всесильного КДБ. Все залежало від рішення імміграційних служб та рішення Служби натуралізації. На них могло вплинути побоювання негативного ставлення до цього Хокейної Федерації Союзу, так і влади в цілому. У США він в’їхав тільки з тимчасовим дозволом. Треба було довести переконливість причин, які змусили його покинути свою країну. Вже тоді виявилася неспроможною версія, за якою він зробив це з любові до дівчини з аляскинского міста Анкорідж. Як Олександр переконував імміграційні влади, Міхан говорити журналістам відмовився.
Тут треба згадати ще й те, що кілька лякало керівництво НХЛ. До того часу відбулося помітне потепління у відносинах Ліги з радянським Держкомспортом. З’явилася надія, що деяких хокеїстів все-таки відпустять грати в Канаду. Більше того, Сергій Пряхін вже приєднався до «Калгарі Флэймс». Руйнувати це не хотілося. Але, мабуть, і радянським чиновникам це було не з руки. Обмежилися тим, що затаврували перебіжчика. Крім усього іншого, він був військовослужбовцем, тому став вважатися дезертиром. Всій команді довелося давати свідчення слідчим з КДБ.
