Перебіжчик
Незворотнім рішення радянського хокеїста стало після звістки про те, що проти молодшого лейтенанта Могильного на Батьківщині порушено кримінальну справу. Повернення стало неможливим. Перший рік в чужій країні видався дуже важким. Знання англійської мови було на мінімальному рівні. Місто, що дало назву його нового клубу, теж був не з найкращих в США. На початку 90-х років Баффало перебував у кризі і мало чим відрізнявся від депресивних російських передмість того часу. Коло спілкування був дуже вузьким. Російська діаспора там була, але не перевищувала 300 осіб. Крім того, спілкуватися з співвітчизниками він побоювався все з тієї ж причини. КДБ викликав звичний страх. Навіть коли в 1994 році йому дозволили в’їзд в Російську Федерацію, він не був упевнений, що в аеропорту не зустрінуть люди у формі.
Причина втечі
Причини такої кардинальної зміни життя, про яких Олександр Геннадійович каже сам, загалом-то, банальні. Виграв у зовсім ще юному віці чемпіонат світу і став золотим призером олімпійських спортсмен не мав навіть власного житла. Не влаштовувало і майже казармене становище в ЦСКА. Адже вони всі були офіцерами. Одинадцять місяців у році, за його словами, знаходилися на зборах в лісі. Витримати таке, звичайно, непросто. Тим більше що на іграх за кордоном вони бачили зовсім інше життя. А ще він бачив, як складалося життя багатьох після відходу зі спорту. Віддавши всього себе головній справі, часто з підірваним здоров’ям, вони залишалися ні з чим. Чекати такої ж долі не хотілося. Але перший час і там видалося важким. Один з товаришів по клубу згадував, як запросив Олександра на його перший Новий рік в США. Всі веселилися, відзначали свято, а радянський гість мовчки сидів осторонь. По його щоках текли сльози. У минулому залишилося все: друзі, кохана, батьки. Надія на зустріч здавалася примарною.
