Михайло Єгоров після війни
Після війни Михайло ще два роки їздив по радянським частинам, розповідаючи про свій подвиг. Повернувся в рідні краї Михайло Олексійович лише в 1947 році. Жив він далеко не так, як належить героям. Точніше сказати, що в повній бідності. З житла у нього залишилася стара трухлява споруда, більше нагадувала хозпостройку (зразок сараю, а не житловий будинок).
Спочатку держава призначила Михайла Олексійовича на посаду завідувача магазину, потім його призначили завідувачем скотарським цехом, а потім його підвищили до голови колгоспу. Незабаром Єгоров пішов працювати на консервний комбінат. Тут чоловіка знову підвищують у посаді і призначають постачальником. Скориставшись своїм становищем, Михайло Олексійович зміг домогтися придбання автобуса для місцевого Будинку культури, який їздить досі на благо міста Рудня.
Єгоров все життя прожив на благо інших, але не жив для себе. Він весь час був безвідмовним допомоги іншим, намагався зробити краще комусь, а не собі. Так, бували випадки, коли сусідам потрібно було влаштувати на навчання в столицю своїх дітей. Михайло Олексійович допомагав і через свої зв’язки влаштовував їх в будь-який престижний університет, допомагав отримати фінансову допомогу від держави – Єгоров теж не відмовляв. Можна сказати, що постійне прагнення нікому не відмовити і призвело до того страшного наслідку, яке сталося в червні 1975 року.
До 1966 року Михайло Олексійович Єгоров з сім’єю жили в непридатних для життя умовах: в будинку не було ванною, телефону і всього необхідного. І лише під кінець 60-х уряд все ж виділив житлоплощу з центральним опаленням, ванною та телефонним зв’язком. Напевно, це був один з єдиних випадків, коли чоловік прийняв допомогу від влади. У 1995 році хтось з місцевих розповів журналістам, що Єгоров все частіше зловживав спиртним і нібито був помічений у крадіжці. Люди, яким колись допомагав Єгоров, швидко забули жести доброти і ту допомогу, яку Михайло їм надавав, почали намовляти на героя. Дійшло навіть до того, що журналістам розповіли, що насправді Єгоров зовсім не жолкевський ставив прапор над Рейхстагом.
Музей Михайла Олексійовича Єгорова намагалися пограбувати, адже ходили чутки про «захованих мільйонах» бійця. Розкривши музей, нічого не виявилося, так як всі бойові нагороди і все, що мало цінність, було відправлено в Москву.
20 червня 1975 року, святкуючи день народження сестри, Михайло Олексійович Єгоров погодився виконати прохання одного із знайомих – потрібно було з’їздити в сусіднє селище на машині, яку якраз і подарувала Єгорову влада. Ця допомога і стала фатальною в його житті.
На повороті сталося страшне зіткнення з фурою. Швидка приїхала лише через 40 хвилин. Весь цей час Михайло Олексійович залишався живим. Похований Михайло Єгоров в місті Смоленську.
Мелітон Кантарія був першим, хто приїхав попрощатися з бойовим товаришем, з тим, з ким вони разом поставили Прапор Перемоги над Рейхстагом, назавжди записали свої імена в світову історію.
