«Майстер і Маргарита» – це останній твір Михайла Булгакова. Так говорять не тільки літератори, а й він сам. Вмираючи від важкої хвороби, він сказав своїй дружині: «Можливо, це правильно. Що я міг ще створити після «Майстра»?». Дійсно, що письменник міг ще сказати? Цей твір настільки багатогранне, що читач не відразу розуміє, до якого жанру вона відноситься. Дивовижний сюжет, глибока філософія, дещиця сатири і харизматичні персонажі – все це створило унікальний шедевр, який читають у всьому світі.
Цікавим персонажем цього твір є Ієшуа Га-Ноцрі, про який і піде мова у статті. Звичайно, багато читачів, захоплені харизмою темного володаря Воланда, не особливо звертають увагу на такого персонажа, як Ієшуа. Але якщо навіть у романі сам Воланд визнав його рівним собі, нам і поготів не варто його ігнорувати.
Дві вежі
«Майстер і Маргарита» – це гармонійне переплетення протилежних начал. Фантастика і філософія, фарс і трагедія, добро і зло… Тут зміщені просторові, часові та психологічні характеристики, а в самому романі є ще один роман. Перед очима читачів перегукуються один з одним дві зовсім різні історії, які створив один автор.
Перша історія відбувається в сучасній для Булгакова Москві, а події другої – в стародавньому Ершалаиме, де зустрічаються Ієшуа Га-Ноцрі і Понтій Пілат. Читаючи роман, складно повірити, що ці дві діаметрально протилежні новели створив один чоловік. Події в Москві описуються живою мовою, якому не чужі нотки комізму, пліток, чортовини і фамильярщины. Але коли мова заходить про Ершалаиме, художній стиль твору різко змінюється на суворий і урочистий:
У білому плащі з кривавим підбивкою, човгаючою ходою, рано-вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана в криту колонаду між двома крилами палацу ірода Великого вийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат…
Дві ці частини повинні показати читачеві, в якому стані знаходиться моральність та як вона змінилася за останні 2000 років. Виходячи з цього задуму автора і будемо розглядати образ Ієшуа Га-Ноцрі.
Вчення
Ієшуа прибув у цей світ на початку ери християнства і проповідував просте вчення про добро. Тільки його сучасники ще не були готові до прийняття нових істин. Ієшуа Га-Ноцрі засудили до смертної кари – ганебного розп’яття на стовпі, яке призначалося для небезпечних злочинців.
Люди завжди боялися того, чого не міг осягнути їх розум, і за цю невігластво поплатився життям ні в чому не винний чоловік.
Євангеліє від…
Спочатку вважалося, що Ієшуа Га-Ноцрі і Ісус – це один і той ж людина, от тільки автор хотів сказати зовсім не це. Образ Ієшуа не відповідає жодному християнським каноном. Цей персонаж включає в себе безліч релігійних, історичних, етичних, психологічних і філософських характеристик, але все ж залишається простою людиною.
Булгаков був освіченим і добре знав Євангеліє, ось тільки у нього не було мети створювати ще один примірник духовної літератури. Письменник свідомо перекручує факти, навіть ім’я Ієшуа Га-Ноцрі в перекладі означає «спаситель з Назарету», а всім відомо, що біблійний персонаж народився у Вифлеємі.
Невідповідності
Вище було представлено не єдина невідповідність. Ієшуа Га-Ноцрі в романі «Майстер і Маргарита» є оригінальним, істинно булгаковським героєм, у якого немає нічого спільного з біблійним персонажем. Так, у романі він постає перед читачем молодим людиною 27 років, в той час як Сина Божого було 33 роки. Ієшуа має тільки одного послідовника, Левія Матвія, у Ісуса було 12 учнів. У романі Юду вбили за наказом Понтія Пілата, а в Євангелії він вчинив самогубство.
Такими невідповідностями автор всіляко намагається підкреслити, що Ієшуа Га-Ноцрі – це в першу чергу людина, який зміг знайти в самому собі психологічну і моральну опору, і він залишався вірним своїм переконанням до самого кінця.
Зовнішній вигляд
У романі «Майстер і Маргарита» Ієшуа Га-Ноцрі постає перед читачем в неблагородному зовнішньому образі: стоптані сандалі, старий і розірваний блакитний хітон, голову покриває біла пов’язка з ремінцем навколо чола. Руки зв’язані за спиною, під оком синяк, а в кутку рота-садно. Цим Булгаков хотів показати читачеві, що духовна краса набагато вище зовнішньої привабливості.
Ієшуа не був божественно незворушний, як і всі люди, він відчував страх перед Пилатом і Марком Крысобоем. Він навіть не здогадувався про своє (можливо, божественному) походження і чинив так само, як і звичайні люди.
Божественність присутній
У творі багато уваги приділяється людських якостей героя, але при всьому цьому автор не забуває про його божественне походження. Наприкінці роману саме Ієшуа стає уособленням тієї сили, що сказала Воланду дарувати Майстру спокій. І разом з цим автор не бажає сприймати цього персонажа прообразом Христа. Саме тому характеристика Ієшуа Га-Ноцрі така неоднозначна: одні кажуть, що його прототипом був Син Божий, інші запевняють, що він був простою людиною з доброю освітою, а треті вважають, що він був трохи не в собі.
У свою чергу автор відстоює думку про те, що Ієшуа зосередив у собі образ морального закону, який вступає в конфлікт з юридичним правом.
Моральна істина
Герой роману прийшов у світ, маючи при собі одну моральну істину: будь-яка людина добра. Ця позиція виступила істиною всього роману. Дві тисячі років тому було знайдено «засіб порятунку» (тобто покаяння в гріхах), змінивши хід всієї історії. Але Булгаков бачив порятунок у духовному подвигу людини, в його моральності і стійкості.
Сам Булгаков не був глибоко релігійною людиною, він не ходив до церкви і перед смертю навіть відмовився від соборування, але і атеїзм він не вітав. Він вважав, що нова ера в ХХ столітті – це час саморятування і самоврядування, яке коли-то стало світу в Ісусі. Автор вважав, що такий акт здатний врятувати Росію в ХХ столітті. Можна сказати, що Булгаков хотів, щоб люди вірили в Бога, але не сліпо слідували всьому, що написано в Євангеліє.
Навіть у романі він відкрито заявляє, що Євангеліє – це вигадка. Ієшуа оцінює Левія Матвія (він же євангеліст, який відомий всім) такими словами:
Ходить, ходить один з козячим пергаментом і безперервно пише, але я одного разу заглянув у цей пергамент і жахнувся. Рішуче нічого з того, що там записано, я не говорив. Я його благав: спали ти заради бога свій пергамент!
Сам Ієшуа спростовує достовірність свідчення Євангелія. І в цьому його погляди єдині з Воландом:
Вже хто-хто, – звертається Воланд до Берліозу, а ви повинні знати, що рівно нічого з того, що написано в Євангеліях, не відбувалося насправді ніколи.
Ієшуа Га-Ноцрі і Понтій Пілат
Особливе місце в романі займають відносини Ієшуа з Пілатом. Саме останньому Ієшуа сказав, що всяка влада – це насильство над людьми, і одного разу прийде час, коли не залишиться жодної влади, крім царства істини і справедливості. Пилат відчув у словах арештанта дещицю правди, але все ж не може її відпустити, боячись за свою кар’єру. Обставини давили на нього, і він підписав безродному філософу смертний вирок, про який сильно шкодував.
Пізніше Пілат намагається спокутувати свою провину і просить священика відпустити в честь свята саме цього засудженого. Але його ідея не увінчалася успіхом, тому він наказав своїм слугам припинити страждання засудженого і особисто розпорядився, щоб убили Юду.
Знайомимося ближче
Повністю зрозуміти булгаковського героя можна лише звернувши увагу на діалог Ієшуа Га-Ноцрі і Понтія Пілата. Саме з нього можна дізнатися, звідки був Ієшуа родом, наскільки він був утворений і як ставиться до оточуючих.
Ієшуа – всього лише персоніфікований образ морально-філософських уявлень людства. Тому не дивно, що в романі немає опис цієї людини, є лише згадка про те, як він одягнений і що на обличчі є синці і садна.
Ще з діалогу з Понтієм Пілатом можна дізнатися, що Ієшуа самотній:
Немає нікого. Я один у світі.
І, що дивно, в цьому висловлюванні немає нічого, що б могло прозвучати як скарга на самотність. Ієшуа не потребує співчуття, він не відчуває себе сиротою або якимось неповноцінним. Він самодостатній, перед ним весь світ, і він відкритий для нього. Трохи складно зрозуміти цілісність Ієшуа, він дорівнює собі самому і всьому світу, що увібрав у себе. Він не ховається в колоритному багатоголоссі ролей і масок, він вільний від усього цього.
Сила Ієшуа Га-Ноцрі настільки величезна, що спочатку її приймають за слабкість і безвольність. Але він не так простий: Воланд відчуває себе з ним на рівних. Булгаковський персонаж є яскравим прикладом ідеї боголюдини.
Бродячий філософ сильний своєю непохитною вірою в добро, і цю віру не може відняти у нього ні страх покарання, ні видима несправедливість. Його віра існує всупереч всьому. У цього героя автор бачить не тільки проповідника-реформатора, але і втілення вільної духовної діяльності.
Освіченість
У романі Ієшуа Га-Ноцрі володіє розвиненою інтуїцією і інтелектом, що дозволяє йому вгадувати майбутнє, причому не просто можливі події в найближчі кілька днів. Ієшуа здатний вгадати долю свого вчення, яке вже зараз невірно викладається Левием Матвієм. Ця людина настільки внутрішньо вільний, що навіть розуміючи, що йому загрожує смертна кара, він вважає своїм обов’язком сказати римському наміснику про його мізерною життя.
Га-Ноцрі щиро проповідує любов і терпимість. У нього немає тих, яким би він віддав перевагу. Пілат, Юда і Крысобой – всі вони цікаві та «добрі люди», тільки покалічені обставинами і часом. Розмовляючи з Пілатом, він говорить, що злих людей на світі немає.
Головна сила Ієшуа – у відкритості і безпосередності, він постійно перебуває у такому стані, що в будь-який момент готовий піти назустріч. Він відкритий для цього світу, тому розуміє кожної людини, з якими його зіштовхує доля:
Біда в тому, – продовжував ніким не останавливаемый пов’язаний, – що ти надто замкнений і остаточно втратив віру в людей.
Відкритість і замкненість у світі Булгакова – це два полюси добра і зла. Добро завжди рухається назустріч, а замкнутість відкриває шлях для зла. Для Ієшуа істина – це те, що є насправді, подолання умовностей, звільнення від етикету і догм.
Трагедія
Трагедія історії Ієшуа Га-Ноцрі полягає в тому, що його вчення не було затребувано. Люди просто були не готові прийняти його істину. І герой навіть побоюється, що його слова будуть зрозумілі неправильно, і плутанина буде тривати дуже довго. Але Ієшуа не відрікся від своїх ідей, він – символ людяності і стійкості.
Трагедію свого персонажа в сучасному світі переживає Майстер. Можна навіть сказати, що Ієшуа Га-Ноцрі і Майстер в чомусь схожі. Жоден з них не відмовився від своїх ідей, і обидва поплатилися за них життям.
Смерть Ієшуа була передбачуваною, і її трагізм автор підкреслює за допомогою грози, яка закінчує сюжетну лінію і сучасної історії:
Тьма. Яка прийшла зі Середземного моря, накрила ненависний прокуратором місто… Опустилася з неба безодня. Пропав Ершалаим – великий місто, як ніби не існував на світі… Все пожрала темрява…
Моральність
Зі смертю головного героя в темряву занурилось не тільки Ершалаим. Моральність його городян залишала бажати кращого. Багато жителів з цікавістю спостерігали за тортурами. Вони не злякалися ні пекельної спеки, ні далекої дороги: страта – це ж так цікаво. Та приблизно така ж ситуація відбувається через 2000 років, коли народ пристрасно бажає відвідати скандальний виступ Воланда.
Дивлячись на те, як ведуть себе люди, Сатана робить наступні висновки:
…вони – люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було… людство любить гроші, з чого б ті не були зроблені, зі шкіри чи, з паперу, чи з бронзи або золота… Ну, легковажні… ну що, і милосердя іноді стукається в їхні серця.
Ієшуа – це не меркне, але всіма забутий світ, на якому зникають тіні. Він є втіленням добра і любові, звичайною людиною, яка, незважаючи на всі страждання, все ж вірить у світ і людей. Ієшуа Га-Ноцрі – це могутні сили добра в людській подобі, але навіть на них можна вплинути.
Протягом усього роману автор проводить чітку межу між сферами впливу Ієшуа і Воланда, але, з іншого боку, складно не помітити їх єдність протилежностей. Звичайно, у багатьох ситуаціях Воланд виглядає набагато більш значуща, ніж Ієшуа, але ці володарі світла і темряви рівні між собою. І завдяки цьому рівності у світі існує гармонія, адже якщо б не було когось одного, то існування іншого було б безглуздим. Той спокій, яким нагородили Майстра, це свого роду угоду між двома могутніми силами, і до цього рішення спонукає дві великі сили звичайна людська любов, яка розглядається в романі як найвища цінність.
