Вперше про генерала Шаманова країна почула під час першої чеченської компанії. Генерал отримав бойове поранення під час першої чеченської кампанії, що відбувається нечасто. Природно, це викликало широкий громадський резонанс.
Дитинство і юність
У біографії генерала Шаманова багато «білих плям». Так, вкрай мало інформації про дитинство і отроцтво.
Відомо, що генерал-полковник Володимир Анатолійович Шаманів народився 15 лютого 1957 р. в Барнаулі. Проте все дитинство майбутній генерал провів в Узбекистані, куди згодом переїхала сім’я.
Батько Володі залишив їх, коли хлопчик був ще маленьким. Про нього відомо вкрай мало. Виховувала хлопчика мати – спортсменка і неодноразова чемпіонка Алтайського краю. Вона і прищепила дитині любов до спорту.
Школу Володимир Шаманов закінчив у місті Гагаріна Узбецької РСР. Мабуть, хлопчику сильно не вистачало батька, тому він і вирішив стати військовим – справжнім чоловіком в його розумінні.
Про свою біографії генерал Шаманов каже, що його долю визначив вийшов у прокат фільм «Офіцери». Військових в сім’ї не було, але в одного Володі батько був воєнкомом. Під його впливом хлопець і вирішив присвятити себе захисту Батьківщини.
У 1974 році майбутній генерал-полковник Шаманів вступив в ТВТКУ. Через 2 роки перевівся в Рязанське вище повітряно-десантне командне училище, яке закінчив в 1978 році, отримавши звання лейтенанта.
Військова кар’єра: від “зеленого” лейтенанта до командира батальйону за 1 рік
Швидкість, з якою робив кар’єру молодий лейтенант, досі не дає спокою заздрісникам. Після закінчення училища він був відправлений у 76-ту повітряно-десантну дивізію, яка базувалася р. в Пскові. Шаманов прийняв взвод 61-го окремого самохідно-артеллерийского дивізіону.
Але вже через рік, у 1979 році, повернувся в училище. З 1980 по 1984 роки Володимир Шаманов командував ротою курсантів, а потім повернувся в Псков, але вже на посаду комбата 104 повітряно-десантного полку.
Шлях від комбата до начальника штабу 7 повітряно-десантної дивізії
На цьому Володимир Анатолійович не зупинився, і 1989 році закінчив військову академію імені Фрунзе.
У 1990 році Володимир Шаманов призначений командиром 328 парашутно-десантного полку р. в Кіровабаді (нині р. Гянжа). Цю посаду він займав аж 4 роки – це був період нестабільності і розвалу країни. Здавалося, досягнутий пік військової кар’єри.
Проте в 1994 році Шаманова переводять у Новоросійськ і призначають начальником штабу 7-ї повітряно-десантної дивізії.
Перша відрядження на Кавказ: поранення
У 1995 році у зв’язку з початком військових дій на Північному Кавказі Шаманів займає посаду заступника командувача 58 армії Північно-Кавказького військового округу р. Владикавказі.
У травні 1995 року генерал отримує перше бойове поранення і стає відомим всій країні завдяки засобам масової інформації. Тоді ця подія висвітлювалася по всім телеканалам.
Трохи пізніше Шаманів очолює Об’єднану групу військ Міністерства оборони РФ у Північно-Кавказькому регіоні – пост, завдяки яким генерал заробив репутацію непримиренного борця за права військовослужбовців.
Після закінчення першої військової компанії на Північному Кавказі Володимир Шаманов пропадає з поля зору громадськості.
З 1996 по 1998 роки Шаманів встиг покерувати 1 танковою дивізією в Калінінграді і 20 армією Московського військового округу у Воронежі, а також закінчити Військову академію Генерального штабу Збройних сил РФ. ЗМІ часто згадували про нього в цей період.
Друга відрядження на Кавказ: зірка Героя
Країна знову почула про генерала в 1999 році в зв’язку з початком другої чеченської компанії. Шаманов знову повернувся на посаду командувача 58 армії Північно-Кавказького військового округу р. Владикавказі. І безпосередньо керував антитерористичною операцією, за що і отримав зірку героя від Володимира Путіна в 1999 році.
У 2000 році генерал призначений на посаду командувача Західної об’єднаним угрупуванням федеральних сил в Північно-Кавказькому регіоні. Проте в тому ж 2000 році, Шаманів вирішує залишити військову службу і спробувати себе на політичному поприщі.
Ще в Чечні генерал Шаманов показав себе жорстким і нещадним до ворога. Але став справжнім батьком-командиром для своїх солдатів.
Хлопці, яким пощастило воювати поруч з Шамановым, відгукуються про нього, як про людину суворому, але справедливому. За словами однополчан, генерал завжди тримав слово і на нього можна було покластися.
Разом з тим, Шаманів не виявляв співчуття до бандитів. Злі язики кажуть, що за його наказом за десяток російських солдатів командувач наказав авіації знищити 2 села, в яких, за даними розвідки, ховалися бойовики.
ЗМІ часто писали в той час кривавих зачистках, які проводили федерали за наказом генерала. На думку західних журналістів, Шаманів не бачив різниці між бойовиками та сім’ями бойовиків. При цьому вони забувають про те, що бойовики не сиділи склавши руки.
У той час так звані «зачистки» були адекватною відповіддю на криваві акції бандитів проти мирного населення та військовослужбовців. Нерідко здійснювали провокації і самі бойовики, переодягнувшись у форму російських військовослужбовців.
Сам Шаманів каже, що головне завдання командира – збереження життя та здоров’я підлеглих, війна не буває гарною.
Підхід генерала до цього питання збігся з офіційною позицією Володимира Путіна, який наказав не йти на поступки бандитам після ряду терористичних актів на території країни.
Згадаймо, що практично всі польові командири були фізично знищені в результаті спецоперацій федеральних сил.
Політична кар’єра: крісло губернатора
Дивно, що бойовий генерал вирішив залишити військову службу, коли його популярність досягла піку. Після завершення антитерористичної операції в Чечні багато пророкували йому пост Міністра оборони.
Однак цим прогнозам не судилося стати реальністю. У 2000 році Шаманів був обраний губернатором Ульяновської області і займав цю посаду аж до листопада 2004 року. На посаді губернатора генерал проявив свої найкращі якості: силу характеру і здатність добиватися поставленої мети.
Основним досягненням Володимира Анатолійовича на посаді губернатора можна назвати списання комунального боргу Ульяновської області – ця проблема стояла тоді особливо гостро.
Однак у політичній кар’єрі генерала не все складалося так гладко, як хотілося б. На майбутніх виборах у 2005 році партія «Єдина Росія» відмовила губернатору підтримки і Шаманів був змушений зняти свою кандидатуру. Політика вимагає певної гнучкості. Мабуть, бойовий генерал не всіх влаштовував зі своєю військовою прямотою.
Повернення до військової служби
24 травня 2009 року Володимир Шаманов призначений командувачем повітряно-десантними військами РФ. В переозброєнні і зміцнення російської армії в останнє десятиліття він брав найдіяльнішу участь. Чого вартий лише скандал 2012 року з поставками у війська БМД-4М, які хотіли виключити з програми держзакупівель.
Багато тоді передрікали Шаманову закінчення кар’єри і звільнення. Тим не менш, зміна влади з гучними скандалами і викриттями сталася в Міністерстві оборони, а Володимир Анатолійович залишився на своєму місці. Мабуть, за генералом все-таки стоїть реальна сила, з якою доводиться рахуватися.
У 2010 Володимир Анатолійович потрапив у страшну аварію. Його водій загинув, а сам він залишився в живих тільки дивом. Росіяни звикли бачити цього залізної людини верхи на Бтрі, в окопі або стрибає з парашутом. Фото генерала Шаманова в лікарні шокувало тоді всю країну.
ЗМІ тоді писали, що аварія, в яку потрапив Шаманів, не була випадковою і могла бути підлаштована його противниками.
Генерал-полковник обіймав посаду командувача ВДВ Росії протягом 7 років. І це при затвердженої Головнокомандувачем політиці ротації кадрів. За цей час командування іншими родами військ встигло змінитися кілька разів.
4 грудня 2016 року генерал-полковник Шаманів залишив військову службу і був звільнений у запас. Тим не менш, Володимир Анатолійович продовжує активно брати участь у громадському житті країни: з 2018 року обраний головою ради Фонду «Світ патріотів».
Судячи з усього, відставка не пов’язана з віком. ЗМІ, посилаючись на свої джерела в Міністерстві оборони, стверджували, що скоро генерал очолить один з комітетів у державній думі. І це виявилося правдою.
Особистість і сім’я Володимира Шаманова
Розглядаючи біографію державних діячів такого масштабу, часто залишають за кадром особисте життя і сім’ю героя. А між тим, Володимир Анатолійович Шаманів – не тільки бойовий генерал і чоловік, який відновив мир на Північному Кавказі, але і глава чудовій сім’ї.
Дружина генерала
Зі своєю дружиною Людмилою Шамановой, генерал познайомився в Рязані, на весіллі спільних знайомих. Це була любов з першого погляду і на все життя. Володимир тоді навчався на третьому курсі.
Людмила супроводжувала чоловіка у всіх відрядженнях, в тому числі і на Кавказ. Очевидці розповідають, що одного разу вона врятувала чоловікові життя, схопивши за руку озброєного бандита в Нагірному Карабасі.
Одружилися вони в 1978 році, відразу після того, як Володимир закінчив Рязанське училище. Сам Шаманів розповідає, що в той період він знімав житло, будучи лейтенантом. Жили в приватному секторі Пскова.
Доводилося топити піч і тягати відрами воду. Були проблеми з працевлаштуванням молодої дружини майбутнього генерал-полковника Володимира Шаманова. В санаторій вдалося потрапити лише, будучи командиром батальйону. Хоча соціальний пакет продекларований, реальність сильно відрізнялася від очікувань.
Діти генерала
У шлюбі народилося 2 дітей. Нижче на фото Світлана – дочка генерала Шаманова, його син Юрій і дружина Людмила.
Як стверджує сам генерал, він не прихильник тотального нагляду, і влаштовувати вдома казарму – не його метод. Дружина Володимира Анатолійовича працює юристом у приватній компанії, син генерала – Юрій Шаманів – закінчив суворовське училище і військовий університет, але йти по стопах батька не захотів. Генерал вже давно став дідом, але часу на спілкування з онуками катастрофічно не вистачає. Дочка генерала, Світлана Шаманова, вийшла заміж за бізнесмена.
Сам Володимир Шаманов зізнається, що вдома керує дружина. Єдине, в чому генерал може ослухатися дружину, – служба. Розповідають кумедний випадок: одного разу, під час відрядження в Нагорний Карабах, Людмила просто лягла біля вхідних дверей і не випускала чоловіка на вулицю. Звичайно, переступити через дружину Шаманів не міг – довелося вистрибнути у вікно з третього поверху.
Володимир Шаманов, як людина і командир
Без підлеглих – другий сім’ї – біографія генерала Шаманова була б неповною. Кажуть, що під час відрядження до Чечні, він міг назвати по імені кожного солдата, який хоч раз перетинався з ним.
Разом з тим, генерал Шаманов дуже сильна і вольова людина. Про його жорстких рішень під час військової компанії в Чечні до цих пір ходять легенди. Більшу частину свідомого життя він провів в суворому чоловічому колективі, де важливо бути, а не здаватися.
Генерал брав участь в обох чеченських компаніях, п’ятиденної війни з Грузією в Абхазії, конфлікті у Нагірному Карабаху та приєднання Криму.
Приголомшує уяву стрімкість, з якою йшла в гору «військова кар’єра Шаманова. Знайти логічне пояснення такого стрімкого зростання складно. Створюється враження, ніби чиясь невидима рука керувала низкою співпадінь, яка супроводжувала успіху генерала.
Почасти це можна пояснити політичною ситуацією в країні – професія військового в 90-х була не в пошані і утворився певний кадровий голод.
Тим не менш, цей успіх став можливий тільки завдяки залізній волі майбутнього генерала, який все життя звик долати себе. Проілюструвати це допоможе наступний випадок. Прийнявши батальйон у Пскові, Шаманом здійснював черговий стрибок з парашутом.
Спочатку основний купол не розкрився. Коли Шаманів спробував використовувати запасний, основний парашут раптом став розкриватися. Ситуація загрожувала закінчитися плачевно, але в останній момент комбат зміг виправити становище.
Про таких кажуть: «народився у сорочці». Але що зробив майбутній генерал, ледь не загинувши? Тут же зробив ще один стрибок, щоб відновити похитнулася впевненість у собі.
Таку ж поведінку можна простежити і після поранення в Чечні, коли генерал втік з госпіталю до своїм солдатам через вікно.
Що це: дитячість або сталева воля до перемоги і відповідальність за підлеглих? Швидше за все, чесно відповісти на це питання не зможе і сам Шаманів.
Ця звичка долати себе у Шаманова в крові. Перший стрибок з парашутом він здійснив у 1974 році. Сам генерал згадує, що це було в Середній Азії. Стояла страшна спека. Парашути були старі і тяжкі. Стрибав Шаманів майже в непритомному стані.
Страх скував настільки, що тільки коли над головою розкрився купол, Володимир Анатолійович усвідомив, що сталося. Пізніше майбутній генерал зрозумів, що стрибав з закритими очима. А ось другий стрибок був вже свідомим. Всього Шаманів стрибав з парашутом 178 разів. І так у всьому, чим би Володимир Анатолійович не займався.
Сам генерал каже, що потрапив в десант – пишайся, не потрапив – радій. Щоб пишатися, доводитися пролити чимало крові, поту і сліз. Треба постійно долати себе, стійко переносити моральні і фізичні перевантаження. Може бути тому так міцні узи бойового братства. Адже на війні часто доводиться віддавати своє життя, щоб врятувати товаришів.
Одного разу у генерала запитали, якими якостями повинен володіти десантник? Пріоритетним Володимир Шаманов назвав обов’язковість. Якщо дав слово, потрібно зробити обіцяне при будь-якому розкладі. Крім того, потрібна залізна воля, готовність рости над собою, постійно долати труднощі і ніколи не здаватися.
Генерал Шаманов не приховує, що вірить у Бога. Ця віра допомогла йому пройти кілька «гарячих точок» і непростий життєвий шлях. Після автомобільної аварії у 2010 році мало хто думав, що генерал викарабкається. Травми були дуже важкими. Тим не менш, Шаманів досить швидко відновився.
Сам генерал розповідає, що вищі сили неодноразово допомагали йому знайти нестандартне рішення в критичній ситуації. Одного разу в Чечні він опинився під артилерійським вогнем. Снаряди падали то попереду, то позаду. Але так і не потрапили в ціль.
До речі, на війні до Бога приходять багато. Сам генерал згадує, як спостерігав наступну картину: у черзі до священика стояли 2 солдата: татарин і башкирів. Він запитав, чи знають вони, куди стоять – там хрестить віруючих православний священик. На що один із солдатів відповів, що завтра хоче йти в бій разом з Богом.
Підіб’ємо підсумки
Володимир Анатолійович Шаманів – людина, який присвятив усього себе служінню Батьківщині. Генерал – зразковий сім’янин і прихильник традиційних християнських цінностей. Другою сім’єю стали для нього підлеглі. Шаманов веде активну громадську діяльність і бореться за права військовослужбовців.
На політичному поприщі бойовий генерал відчуває себе менш впевнено, ніж на війні. Тому й повернувся до військової служби. Але і тут за час свого губернаторства генералу вдалося вирішити ряд складних нагальних питань. Чого варто тільки списання комунального боргу Ульяновської області.
Володимир Шаманов – людина честі і не звик до компромісів. У 2016 році генерал був звільнений у запас. Військова кар’єра закінчилася. Однак мало віриться, що Шаманів піде на спокій.
