Деулинское перемир’я як підсумок війни, яка тривала дев’ять років між Російським царством і Польською державою (Річчю Посполитою), було укладено в грудні 1618 року. Ця подія сталася в селі Деуліні недалеко від Троїце-Сергієва монастиря, в околицях Москви.
Перша частина російсько-польської війни
Початком війни прийнято вважати 1609 рік, але бойові дії почалися з настання Смутного часу, тобто з 1605 року, коли польський король Сигізмунд III став підтримувати виступи проти уряду Василя Шуйського. Після вторгнення на територію Росії польсько-литовського війська йому вдалося захопити значну територію країни, в тому числі і фортеця Смоленськ.
Російсько-шведські війська під проводом Шуйського в битві біля села Клушино потерпіли повний розгром. Василь Шуйський був зміщений. У Росії до влади прийшов уряд Семибоярщини. Їм був підписаний договір, за яким на російський трон зведений королевич Владислав Ваза, а в Москві став дислокуватися польський гарнізон. До Деулінського перемир’я (1618) було ще цілих 9 років.
На захоплених територіях було організовано ополчення, яке з 1611 року намагалося боротися з польськими загарбниками. Паралельно з ним у вересні 1611 року в Нижньому Новгороді формується інше ополчення під проводом старости Мініна і князя Пожарського, що йде до Москви. Спільними зусиллями їм вдалося повалити Владислава і звільнити столицю, а також більшу частину території. Але місто-фортеця Смоленськ залишився в руках Речі Посполитої.
Друга частина російсько-польської війни
Втік Владислав Ваза (спільно з гетьманом литовським Яном Ходкевичем) в 1616 році знову зробив спробу вторгнення. Вони мали намір повалити царя Михайла Романова. Результатом було зняття облоги Смоленська і просування вглиб країни до Можайська. Тут вони зупинилися. У 1618 році до поляків приєдналася армія козаків з українським гетьманом Сагайдачним.
Це дозволило їм дійти до Москви, де ними зроблений штурм, який був відбитий. Польська армія зупинилася недалеко від Троїце-Сергієва монастиря, а козаки – біля Калуги.
Перший етап переговорів з приводу перемир’я
Росія була виснажена багаторічної смутою. Нестабільність та криза в політичній і економічній сферах, які стали причиною внутрішньої розрухи, змусили Москву піти на переговори на невигідних для себе умовах. З польської сторони в переговорах взяли участь так звані комісари, які знаходилися у військах для контролю за королевичем Владиславом і Ходкевичем. Вони були призначені з високопоставлених вельмож, які підпорядковувалися безпосередньо королю і польського Сенату.
На початку переговорів за Деулінським перемир’ям обидві сторони виставили максимально можливі претензії, згідно з їм були окреслені рамки вимог. З польсько-литовської сторони це були:
- визнання Владислава царем;
- передача полякам міст Пскова, Новгорода і Твері.
З російської сторони були висунуті умови:
- звільнення всіх захоплених територій;
- виведення всіх військ;
- повернення всіх полонених.
На другій частині переговорів, які відбулися 23 жовтня 1618 року, російська сторона пішла на поступки і погодилася віддати Смоленськ і Рославль. Польська сторона висловила згоду на поступки і пообіцяла в обмін на Псков і відмова від всіх литовських земель зняти претензії на російський престол. Крім того, вони зажадали компенсацію всіх витрат, витрачених на військову кампанію.
Другий етап переговорів з приводу перемир’я 1618 року
Положення обох сторін кожним днем ставало все гірше. Поляки не могли платити найманцям грошове забезпечення, вони шантажували їх загрозою залишити позиції. Не вистачало продовольства, до всього іншого додалися сильні морози. Російська сторона зіткнулася з невдоволенням тривалих переговорів. Крім того, українські козаки займалися пограбуванням населення, що викликало невдоволення жителів. Від них не відставали поляки.
Укладення Деулінського перемир’я продовжилося в Москві і в селі Деуліно, це сталося недалеко від Троїце-Сергієва монастиря, куди 20.11.1618 року приїхало московське посольство. Польська сторона безпосередньо загрожувала початком нової інтервенції, 01.12.1618 договір був підписаний.
Умови Деулінського перемир’я з Річчю Посполитою
Були прийняті наступні умови:
- тривалість перемир’я становила 14,5 року (починаючи з 28.12.1618 року);
- Польща отримувала міста: Смоленськ, Рославль, Дорогобуж, Новгород-Сіверський, Трубчевськ, Серпейск, Білу, Чернігів, Монастирський із землями;
- Росії були повернуті: Вязьма, Мосальськ, Козельськ, Мещовськ в обмін на Стародуб, Невель, Себеж, Червону і Поповскую гору;
- перераховані в договорі міста та прилеглі до них території разом з проживаючим на ній населенням передавались сторонам до 15.02.1619 року; право виїзду з міста користувалися православні священики і дворяни;
- до цього числа польські інтервенти повинні покинути межі Росії, це ж стосувалося і козаків;
- паралельно проводиться обмін військовополоненими;
- російський цар позбавлявся титулів «смоленський», «чернігівський», «лівонський»;
- влітку 1619 року на кордоні має відбутися розмежування, це повинні були зробити спеціальні представники;
- польська сторона повинна була повернути Росії захоплену в Можайську ікону святого Миколая.
Значення Деулінського перемир’я
З точки зору обивателя перемир’я між Росією і Річчю Посполитою було принизливим для Росії. Втрата російських міст з населенням та прилеглими територіями – це плачевний підсумок дев’ятирічної боротьби, яка була сповнена поневірянь, трагічних і водночас героїчних моментів. Найпринизливіше в ньому було, то що королевич Владислав став претендентом на царський престол. Це означало, що в будь-який момент польська сторона на законній підставі могла зажадати коронації його або його спадкоємців.
Але в цьому договорі була і позитивна і дуже важлива сторона для Росії. Це край багаторічній Смути, в результаті якої державі було завдано колосальної шкоди. Продовження її було загрожує розвалом Росії. Тому можна вважати договір ганебним, оскільки головне – припинення Смути – було досягнуто.
Для поляків цей договір – безсумнівна перемога, так як ніколи до і після перемир’я Польща не мала такої величезної території, яка становила 990 тисяч квадратних кілометрів.
