Бінокль
Цей предмет дістався хлопчикові від діда. Сам старий не користувався біноклями, говорив, що і без нього все прекрасно бачить. Семирічному дитині приносило задоволення дивитися на гори, сосновий бір і, звичайно ж, білий пароплав. Правда, останній вдавалося бачити нечасто.
Завдяки біноклю хлопчик бачив озеро Іссик-Куль, яке розташовувалося далеко від його рідного дому. Тепер хлопчик ділився своїми враженнями з безсловесним портфелем. Спершу він чекав появи білого пароплава, про що повідав своєму «другові», потім милувався школою.
Загата
У бінокль добре було видно те місце, де хлопчик зазвичай купався. Загату змайстрував дід. Старий перетягав багато каменів, вибирав ті, що побільше. Течія в цьому місці було дуже сильним. Річка запросто могла забрати хлопчика, про що сварлива бабця не раз говорила Момуну. При цьому додавала: “Буде тонути – пальцем не ворухну!”. Старий цілий день возився з загатою. Камені він намагався класти один на одного так, щоб вода між ними входила і виходила вільно.
В той день коли у хлопчика з’явився портфель, стався неприємний випадок. Він задивився на білий пароплав і зовсім забув про свої обов’язки. Теля тим часом заходився жувати білизну, яка вивісила стара. Це хлопчик побачив здалеку. Спершу Бекей намагалася заспокоїти стару, але та, за своїм звичаєм, почала звинувачувати пасербицю в безплідності. Почався скандал. Всі пересварилися. Коли ж хлопчик повернувся додому, тут була підозріла тиша.
Герої повісті Айтматова “Білий пароплав” – люди нещасні. Бекей нещасна того, що її регулярно б’є чоловік. Але з чоловіком її об’єднує спільне горе – відсутність дітей. Момун журиться, бо як старшого сина убили на війні, а дочки не знайшли щастя сімейного життя. Стара, дружина діда хлопчика, згадує про померлих дітей і покійного чоловіка. Вона не так давно з’явилася в цьому будинку – після смерті рідної бабусі головного героя.
