Мед – це дивовижний продукт. Той рідкісний випадок, коли він не тільки є дуже корисним для організму, але і дуже смачним. Про ці його властивості людство здогадалося ще задовго до нашої ери і стало намагатися здобувати якомога більше цих ласощів. У слов’ян називався подібний промисел бортництвом. Давайте дізнаємося про його особливості та історії.
Бортництво – це що таке?
Дана форма бджільництва відома з давніх часів. Причому характерна вона була саме для мешканців слов’янських земель з-за численних лісів.
Бортьове бджільництво, або, як його частіше називають, бортництво, – сьогодні вже майже забуте ремесло, мета якого добувати мед, але при цьому не губити бджіл. Суть його в тому, що для поселення роя організовувалися спеціальні дупла в деревах або прив’язувалися до них імітації, у вигляді колод з видовбаною серединою.
Назва промислу прийшло від старовинного терміна “борть”, що означає “дупло”. Надалі це слово стало застосовуватися для іменування місця для бджолиного рою в дереві або його аналога з колоди. Іноді цей попередник сучасного вулика носив назву “колода” або “дуплянка”.
Цей промисел був поширений у багатьох слов’ян: білорусів, литовців, поляків, росіян, українців і т. п. Саме тому в кожному з їхніх мов збереглися досить схожі назви: бортніцтва, bitininkystė bartnictwo, бортництво, бортництво.
Колодне бджільництво
Вивчаючи це вже забутий більшістю промисел, варто приділити увагу його аналогу – колодному бджільництву, яке виникло на початку XVIII ст.
У цьому випадку бджолині сім’ї також містилися в колодах-вуликах. Але вони розміщувалися не в лісах, а біля жител їх господарів на пасіках.
Чим бортництво відрізняється від бджільництва
Досліджуваний промисел хоча і є прабатьком сучасної господарської галузі, що спеціалізується на одержання меду, проте має ряд відмінностей.
- При бортьова бджільництві рої залишалися в природному середовищі – у лісах. Завдяки цьому бджоли більш спокійно себе почували. З іншого боку, це було дуже незручно для бджолярів, так як не було можливості постійно контролювати борті і захищати їх від нападів диких звірів або просто грабіжників.
- Сучасні вулики можна легко транспортувати, чим і користуються пасічники, вивозячи їх на природу в період цвітіння. На зиму ж їх легко забирати ближче до дому.
- У бджільництві основну частину вулика складають рамки, які не використовувалися в колодах і бортях.
- Існує більше десятка варіантів конструкції вуликів. Практично кожен з них дає можливість з легкістю добиратися до сот і добувати мед і віск, завдаючи мінімальні втрати бджолам. У той час як борті розібрати не можна було.
- Крім усього перерахованого, сучасні бджолярі, на відміну від їхніх предків, піклуються про здоров’я свого роя бджіл. Для цього вони застосовують різні препарати, які уберігають “вихованців” від хвороб, від яких раніше вони гинули.
Який тип дерева найкраще використовувати для бортництва
Хоча бджоли – досить маленькі істоти, але і вони завжди мали власні уподобання, особливо стосовно середовища проживання. Саме тому для створення бортей підходили лише певні сорти дерев. До речі, ці традиції були успадковані і сучасним бджільництвом, і тому сучасні вулики виготовляються з сосни і кедра, рідше – з верби, тополі, чи верби.
Але давайте повернемося до стародавнього промислу, отже, яке дерево годиться для бортництва?
Більшість фахівців у цій сфері погоджуються з тим, що улюбленим деревом була сосна. Також, крім перерахованих вище матеріалів, що використовуються сьогодні для виготовлення вуликів, в старовину борті розміщували в дубах та ясенях.
Варто пам’ятати, що крім “переваг” бджіл, потрібно було враховувати і фортеця самого дерева. Адже для захисту від диких тварин, сім’ї селилися на висоті кількох метрів над землею.
Яким має бути хороший бортник
У сучасному світі бджолярем може стати практично кожний, у кого є місце для утримання вуликів, трохи грошей і вільного часу, щоб всім цим займатися. Цей промисел тепер не вимагає особливих умінь і фізичних даних, але в старовину було не так.
Кожен бортник (а саме так іменували тих, хто розводить бджіл) повинен був володіти міцним здоров’ям, бути сильним, витривалим і добре розбиратися в рослинах.
Як вже було сказано вище, всі види бортей розвішувалися високо над землею, і, щоб дістатися до них, необхідно було мати неабияку спритність і силу. Адже сходи тягати з собою було незручно, а отже, доводилося підійматися на дерева за допомогою шкіряного шнурка і пристосувань, схожі по конструкції на сучасні “кігті” електриків.
А адже в господарстві будь-якого поважаючого себе бджоляра, як правило, були десятки бортей, і кожна з них вимагала уваги і огляду. Саме тому стародавні бджолярі завжди славилися своєю силою і спритністю – по-іншому в цьому ремеслі було не можна.
Іншим важливим властивістю кожного фахівця в цій області були глибокі знання в ботаніці. Вони необхідні, щоб знати, де, а головне, коли саме розміщувати борті, щоб отримувати мед і віск кращої якості. Саме тому багато бджолярі були і відмінними травниками. Адже вони знали, коли цвітуть і плодоносять рослини і дерева, і як вони впливають на організм людини.
За століття існування бортництва у давніх слов’ян було розроблено декілька спеціалізованих інструментів, які використовуються й донині. Крім спеціального сокири, долота, скребків та ножів для формування дупел потрібної форми і догляду за ними, вже з Х століття почала широко застосовуватися захисна маска, сплетена з кінського волосу.
Виникнення промислу
Розібравшись з самим поняттям “бортництво”, варто більш детально вивчити його історію. Як відомо, про цінності меду людство дізналося кілька тисячоліть тому. Саме тому практично в усіх стародавніх культурах це продукт і виробляють його комахи дуже цінувалися, а в Стародавній Індії і зовсім обожнювались.
Задовго до початку нашої ери в Єгипті, Ассирії, Греції, Римі та Китаї зуміли приручити бджіл.
Однак бортництво – це було саме слов’янське винахід. Цьому сприяло наявність численних лісів. У більшості східних народів бджолині сім’ї селилися в ущелинах скель. Хоча, справедливості заради, важливо визнати, що у мешканців джунглів також існувала така традиція – підвішувати колоди з бджолиними сім’ями недалеко від дерев.
Що стосується бортництва в Стародавній Русі, що саме в цей період воно еволюціонувало від простого захоплення до цього промислу. Раніше дерева з бджолами, щоб добути мед, просто підпалювали, і комахи гинуть. Поступово предки прийшли до висновку, що можна спробувати приручити бджолині сім’ї, а не вбивати їх.
Спочатку це робилося у дуплах дерев, з-за чого і пішла назва ремесла. Поступово слов’яни прийшли до висновку, що можна прорубувати власні борті. А ще пізніше в цій ролі стали застосовувати колоди від інших дерев.
Прийнято вважати, що вже до IV ст. бортове бджільництво остаточно сформувалося і почало набирати обертів. Так візантійський автор Полібій вже тоді зазначав, що основною статтею експорту слов’янських племен були мед і віск.
Бортництво в Київській Русі
В наступні століття цей промисел продовжував розвиватися. Стали виникати цілі села, які спеціалізувалися на розведенні бджіл. З виникненням Київської Русі було виділено ціле промислове стан – бортничі люди.
Їх промисел був узятий під захист закону і суворо охоронявся від посягань. Так відповідно до “Правді Ярослава” за заподіяння шкоди доводилося платити величезні штрафи. А в більш пізній століття псування бортових дерев або посягання на чужий мед і зовсім каралося смертю (“Литовський статут”).
Натомість бортники повинні були платити данину у вигляді десятої частини зібраного меду і воску. Причому останній цінувалася значно вище, незважаючи на те, що аж до XIX століття у слов’ян не було іншого солодкого продукту.
Бортництво в Російській імперії
У період з X до XVII ст. бджільництво процвітало і приносило величезний дохід. І на це не впливали ні війни, ні падіння або виникнення нових держав.
Коли в регіоні найбільш сильним стало Московське князівство, це ніяк не вплинуло на даний промисел. Однак, коли стараннями Петра І держава остаточно перетворилося на Російську імперію, почався занепад в історії бортництва.
Це було пов’язано з економічною політикою цього царя. При ньому почалася масова вирубка лісів в європейській частині країни. Причому це робилося не лише для будівництва флоту, але і для експорту за кордон.
Оскільки площа лісів біля сіл і міст зменшувалася – бортникам фізично ніде було розводити бджіл, і кількість одержуваного ними меду зменшувалася, як і його якість.
З іншого боку, така складна ситуація змусила представників цього промислу еволюціонувати, що сприяло виникненню колодного бджільництва.
Захід бортництва
В XIX в. була розроблена технологія отримання цукру з буряка. Це продукт виявився більш дешевим, хоча і менш корисним аналогом меду, що дозволило йому потіснити мед на ринку.
У цей же період була доопрацьована методика виготовлення свічок з стеарину і парафіну. Подібні вироби були дешевше, ніж воскові.
Таким чином, попит на продукцію бортніков почав падати, і багатьом з них стало не вигідно займатися своїм ремеслом.
Крім того, в 1814 р. бджолярем з України Петром Прокоповичем був винайдений рамковий вулик. Це пристосуванні стало справжнім проривом в цій сфері, і ознаменувало захід як бортництва, так і колодничества.
Вулики нової конструкції дозволяли збирати більше меду, при цьому, вимагаючи значно менше витрат і часу. Завдяки цьому швидко поширилися і стали популярні на всіх слов’янських землях, остаточно “розправившись” з бортництвом до початку ХХ століття.
Де сьогодні практикується даний промисел
На даний момент бортництво – це практично забуте мистецтво. Основна проблема в тому, що воно надто трудомістке, у порівнянні з сучасною пасікою, а кількість зібраного меду і воску значно менше.
Звичайно, ходять численні легенди про надзвичайні цілющі властивості бортного меду, проте практичного підтвердження на даний момент вони не знайшли. Саме тому цей промисел, швидше, данина історії.
А між тим є ще кілька місць, де воно практикується. Так, у башкирському заповіднику Шульган-Таш і нині розташовані бортевые дерева з дикими среднерусскими лісовими бджолами.
Ще одне місце, де цей промисел ще живий – білоруська село Кудрич. Тут старожили досі займаються бджільництвом по-старому.
Також відомо, що на сьогоднішній момент у Литві проживає двоє потомствених бортніков, які не залишили рідкісне ремесло. У Польщі таких фахівців четверо.
На території сучасної України бортництвом активно займаються майстри на Поліссі. Це Сергій Жила, Володимир Андрощович і Павло Зінькевич з села Селезівка, де знаходиться природний заповідник, а також Юрій Старинський з села Князівка Рівненської області.
