«Слово» митрополита Іларіона
У митрополита Київського і Всієї Русі Іларіона, який жив у часи Ярослава Мудрого, є твір «Про закон і благодать», де він протиставляє два цих поняття. Він каже, що закон не є істиною, хоча він і готує до її прийняття. Закон виправдовує плем’я Авраамове, а благодать врятувала всі народи, відкриваючи перед ними «інше» – нове буття.
Це протиставлення розуміється дослідниками наступним чином. У слові про благодаті Іларіон, по суті, протиставляє Старий і Новий Завіт, називаючи перший законом, а другий благодаттю.
Тим самим він говорить про рівноправність народів, сперечаючись зі середньовічними теоріями, які проповідують богоизбранничество лише якогось одного народу, імперії або церкви. Він вказує, що, давши людям Євангеліє і хрещення, Бог врятував всі народи, а також прославляє російський народ.
Таким чином, Іларіон розглядає досліджуване нами поняття як благодать Ісуса, посланого Богом Отцем для спасіння роду людського.
Вчення ісихазму
Візантійський богослов і містик XIV століття Григорій Палама у своєму вченні ісихазму розкрив сутність благодаті. Ісихазм (у перекладі з давньогрецької – «самоту, спокій») – це містичний світогляд у християнстві, що становить основу аскетизму в православ’ї.
Воно має вигляд полеміки з ченцем Варлаамом Калабрийским про Фаворском світлі. Згідно Євангельських текстів, у момент преображення Ісуса на горі Фавор, він преобразився перед своїми супутниками, обличчя його засяяло наче сонце, а одяг став білим, як світло.
Прихильники ісихазму вважали, що, молячись, вони приходять до безпосереднього спілкування з Богом, коли людина бачить Божественне світло і відчуває благодать у душі. Цей світ є візуальним вираженням сили Бога, або Божественної енергії, його дією в створеному світі, тобто світі їм твореному, матеріальному. У той час як сам цей світ є нествореним.
