Життя після перебудови
Протягом 20 років угорська машина був єдиним автобусом великої місткості, розрахованим на величезний пасажиропотік великих мегаполісів. В кінці 80-х на рейси вийшли «Ікаруси 280», довжина яких становила 18 метрів. Оскільки у «гармошки» зросло навантаження на вісь причепа, її зробили двухскатного типу, попереджаючи поворот задніх коліс. Це негативно позначилося на маневреності. Трохи пізніше на ринку з’явилися модифікації серії «400», які оснащувалися двигуном у причепі і мали знижений рівень підлоги.
Вимушена конкуренція
«Ікарус 280» пережив 283-й і 435-й варіанти. Після розвалу Радянського Союзу далеко не кожне місто могло дозволити собі придбати угорську машину, яка стала повноцінною «іномаркою». Поодинокі моделі 260-ї серії частково компенсували Ліази-5256, а от своєї «гармошки» на пострадянському просторі не було.
Робилися спроби виготовлення таких аналогів на ГолАЗ, в Єкатеринбурзі, Тушино. Як правило, виходили з положення, закуповуючи одиночні і зчленовані автобуси іноземного виробництва, що були у вжитку.
