Зовнішньополітичні стосунки СРСР у той час, коли країною керував Микита Сергійович Хрущов, визначалися, по-перше, ситуацією на міжнародній арені, тобто холодною війною, по-друге, особистістю першого секретаря, який відрізняться запальним і нестриманим характером. На політику щодо Китаю і країн Східної Європи значною мірою вплинули внутрішні події, наприклад, доповідь Микити Сергійовича про викриття культу Сталіна. Іншим аспектом зовнішньої політики Хрущова була допомога державам третього світу. Давайте довідаємося про це детальніше.
Напрямки зовнішньої політики СРСР за Хрущова
Серед напрямків політики Микити Сергійовича Хрущова на міжнародній арені можна виділити:
- відносини з капіталістичними країнами;
- відносини з Китаєм і країнами соцтабору;
- відносини з країнами третього світу.
На дії Радянського Союзу на міжнародній арені надавала значний вплив холодна війна — глобальна ідеологічна конфронтація між СРСР і США. Примикали до протистояння і союзники: країни соціалістичного табору з одного боку і капіталістичні держави з іншого. Зусилля противників прямували на домінування в політичній сфері, а логіка вимагала від обох сторін участі в конфліктах і втручання в події в будь-якій частині світу.
Велику роль у зовнішній політиці Хрущова відіграли події, які відбувалися в державі з 1953 по 1964 рік. На взаємовідносини з іншими країнами вплинули реабілітація репресованих і боротьба з культом особи Сталіна.
При першому секретаря Микити Сергійовича Хрущова більшу частину часу главою Міністерства закордонних справ Андрій Андрійович Громико. Радянський дипломат обіймав цю посаду довго — з 1957 по 1985 рік, тобто протягом 28 років. Девізом всієї його діяльності на цій ниві була фраза: «Краще 10 років переговорів, ніж один день війни». На рахунку Андрія Андрійовича – врегулювання Карибської кризи та переговори з президентом США Дж. Кеннеді.
Протиборство з капіталістичними країнами
Зовнішня політика М. С. Хрущова у відносинах із західними державами розвивалася на двох фронтах: на Кубі і в Берліні. По завершенні Другої світової війни (на Постдамской конференції 1945 року) союзники поділили Німеччину на чотири окупаційні зони, а Берлін опинився посередині. Там теж з’явилися сектори, але поки з однієї частини міста можна було безперешкодно потрапити у іншу.
Стіна, що розділяє Західний і Західний Берлін
Багато західні журналісти та історики вважають, що Микита Сергійович не просто доклав руку до зведення Берлінської стіни, а взагалі особисто приймав рішення про її створення. Відносно недавно були опубліковані секретні переговори Хрущова з першим секретарем Соціалістичної партії Німеччини Ст. Ульбріхтом. Політики обговорювали раптово загострену ситуацію в Берліні. У 1961 році мало не кожен день тисячі громадян йшли зі Східної частини в Західну, де рівень життя був значно вищий, ніж у соціалістичній частині столиці.
Тоді і було прийнято рішення про зведення Берлінської стіни. Німецький політик радився з головою СРСР з приводу того, як зробити, щоб введення нового режиму не викликало паніку серед населення Берліна. Микита Сергійович порадив колезі нічого не пояснювати громадянам до безпосереднього закриття кордону. Якщо попередити людей, вважав Н. Хрущов, висока ймовірність масових демонстрацій і заворушень. Лідер СРСР пропонував вчинити інакше. Вирішено було, що Радянський Союз нібито попросить НДР закрити кордон в інтересах країн соцтабору.
Стіна виросла всього за одну єдину ніч. Це сталося тринадцятого серпня 1961 року. Після години раптово згасли вогні над Бранденбурзькими воротами, а по радіозв’язку передали повідомлення, що уряд запроваджує новий порядок для надійного захисту соціалізму. При спробах перетину Берлінської стіни загинули 125 чоловік. Це інформація уряду НДР. Дані західних країн інші — тисячі вбитих при спробах втекти зі Східного Берліна, сотні поранених.
За час існування стіни виросло ціле покоління, для якого поняття «Радянський Союз» і «Берлінська стіна» були взаємопов’язаними. По обидві сторони від кордону зросли люди з різною культурою і цінностями, вони навіть говорили трохи різних мовах. Коли зруйнувалася стіна, німці в НДР так говорили про поглинання їх ФРН: «Ми дійсно хотіли створити щось своє, але народ обрав не ідею, а сосиски». Нехай не фізично, але межа продовжувала існувати. Жителі Східного і Західного Берліна продовжували жити за своїми звичаями і законами.
Ядерна гонка і роззброєння СРСР і США
Іншим напрямком зовнішньої політики Н. С. Хрущова було роззброєння. У гонці озброєнь СРСР досяг видатних успіхів, але це було досить важке протистояння, яке обтяжувала економіку і не дозволяло підвищити якість життя радянського населення.
В кінці п’ятдесятих в галузі роззброєння було зроблено багато. СРСР провів велике однобічне скорочення: у 1955 році збройні сили були зменшені на 640 тис. чоловік, а в 1956-му — ще на 1,2 млн. У 1958 році СРСР в односторонньому порядку припинив випробування ядерної зброї. Аналогічний крок очікувалося і від країн капіталістичного табору.
Микита Сергійович був першим розділом не тільки радянського, але і російського керівництва, який відвідав США. Сталося це у вересні 1959 року. Візит закінчився переговорами з президентом Сполучених Штатом Ейзенхауером. На цій зустрічі були закладені основні положення діалогу між двома дуже різними країнами, що вже було досягненням.
Обстановка загострилася після того, як першого травня 1960 року літак-розвідник був збитий над Уралом. Пілота захопили живим, та ще й зі шпигунською апаратурою. Ейзенхауер узяв відповідальність за напад на себе, а на наступній зустрічі відмовився вибачитися. Переговори не відбулися. Також було скасовано запланований візит президента Америки в СРСР. Холодна війна мала всі шанси стати гарячою.
Карибський, або «ракетний» криза
Подальші події поставили світ на грань катастрофи. СРСР і США опинилися на межі ядерної війни. Америка звинувачувала Радянський Союз у загостренні відносин, але через 40 років після подій «чорного жовтня» 1962 року, коли ряд документів, складених по обидві сторони океану, стали загальнодоступними, з’ясувалися всі обставини.
Безкарні (до травня 1960) польоти літаків-розвідників над територією СРСР і навіть над Москвою, створення системи ракетних баз у Західній Європі, на Далекому Сході і Туреччини, провокації в Берліні — все це створювало вкрай напружену обстановку. Ракети НАТО здатні були «накрити» всю територію СРСР до самого Уралу. Серед документів ГРУ і НАТО особливо виділялися паперу з назвами «Перелік цілей для нанесення ударів по СРСР» і «План ядерної війни».
Напружена ситуація у зовнішній політиці періоду Хрущова складалася переважно навколо Куби. У дев’яностих були розсекречені документи, зміст яких вказувало на план повалення режиму Фіделя Кастро в жовтні 1962 року. Радянська операція під назвою «Анадир» була не ірраціональним рішенням СРСР (як це намагається представити західна преса), а суворою необхідністю.
Вирішальну роль у врегулюванні подій зіграв СРСР — це незаперечний плюс зовнішньої політики Хрущова. Заслуга американського президента Кеннеді полягає виключно в тому, що він утримався під тиском Пентагону, який закликав до негайного початку військових дій. Величезне значення мав психологічний фактор, тобто особисті характеристики радянського і американського лідерів. Обидві сторони дивом відійшли від страшної межі.
Політика щодо країн Східної Європи
Ставлення радянських політиків до країн соцтабору змінилося після приходу до влади Н. С. Хрущова і викриття культу Сталіна. Зовнішня політика Хрущова (коротко по пунктах) в цьому напрямку характеризувалася наступним:
Наслідки викриття культу Сталіна
Але все ж двадцятий з’їзд компартії надав більше негативний вплив на відносини СРСР з країнами соціалістичного табору. Доповідь про викриття культу Сталіна показав, що комунізм може бути більш демократичним, але разом з тим Хрущов своїми словами загострив міжнародну атмосферу.
Багатьох лідерів країн Східної Європи доповідь Хрущова поставив у незручне становище, а інші комуністи не були згодні з різкою критикою Сталіна. Китайські лідери, наприклад, недолюблювали Йосипа Віссаріоновича, але вважали, що не можна забувати історію. Цей аспект негативно вплинула на зовнішню політику Хрущова щодо Китаю.
Антирадянські виступи в Польщі, НДР і Угорщини
ХХ з’їзд, крім того, спровокував підрив комуністичних ідей в країнах-союзниках СРСР. Викриття культу особистості і негативні наслідки правління Сталіна, придушення свободи і так далі змусили східноєвропейських комуністів засумніватися в правоті своєї справи. Все це призвело до кризи у відносинах Радянського Союзу та інших соц. держав. В НДР, наприклад, почалися антирадянські виступи робітників, які призвели до страйку. Загальний страйк було придушено з допомогою збройних сил СРСР і місцевих поліцейських.
Подібні антирадянські виступи були і в Польщі, а найважливіші події відбулися восени 1956 року в Угорщині. На зміну комуністичному керівнику держави прийшов новий, який почав демократичні реформи. У Будапешті почалися виступи студентів і робітників, які вимагали свободи і матеріальних благ. В результаті Угорщина зробила спробу вийти з Варшавського договору, але після радянського наступу ці рішення були анульовані. Крім того, компартія Угорщини була перейменована в соціал-демократичну, у Будапешт були введені війська СРСР, в країні фактично розпочалася громадянська війна.
Відносини Радянського Союзу з Китаєм
Зовнішня політика Хрущова щодо Китаю почала розвиватися в позитивному ключі. Першою країною, яку відвідав новий радянський лідер, став саме Китай. Унаслідок перших переговорів з Мао Цзедуном Радянський Союз повернув Порт-Артур, але проблеми ще були попереду.
На зовнішню політику за правління Хрущова в значній мірі вплинув культ викриття Йосипа Сталіна. Саме це дуже не сподобалося китайцям. Крім того, Мао Цзедун закликав радянського лідера розв’язати ядерну війну за світове панування комунізму. Ще одним аспектом зовнішньої політики Хрущова в цьому напрямку були постійні територіальні суперечки в Приамур’ї і на Далекому Сході.
Пік радянсько-китайського розриву, що супроводжувалося розколом міжнародного комуністичного руху, припав на 1969 рік. У КНР ці події називали «Великою війною між Китаєм і СРСР». Радянсько-китайський розкол був спровокований Мао Цзедуном, щоб зміцнити свої позиції і довести, що радянські громадяни повинні визнати Китай вчителем у плані ідеології. Основні вимоги були наступними:
- усунення нерівноправності»;
- вимога атомної бомби;
- повернення з боку СРСР «втрачених територій», належать Китаю;
- вимога передати під управління Китаю Монголію.
У відносинах з КНР почалася розрядка тільки після приходу до влади в СРСР М. С. Горбачова. Після розпаду Союзу намітилися навіть поліпшення.
Розвиток відносин з країнами, що розвиваються
Активні відносини з державами третього світу, які вийшли з-під колоніальної залежності, — це важливий напрям зовнішньої політики. Правління Хрущова — це період холодної війни, одним з методів якого як раз і була боротьба за вплив в подібних державах.
Спочатку СРСР підтримував антиколоніальні рухи в Африці, Азії і Південній Америці, а потім і сформувалися там соціалістичні режими. Микита Сергійович навіть намагався зробити так, щоб лідери постколоніальних держав у своєму розвитку орієнтувалися саме на Радянський Союз.
Для зовнішньої політики Хрущова (по пунктах) щодо країн Африки, Азії і Південної Америки характерні такі аспекти:
Підсумки зовнішньої політики Хрущова
Підсумок дій Микити Сергійовича на зовнішньополітичній арені — відносна стабілізація і зниження політичної напруженості. Радянська політика змінилася у бік лібералізації, але серед основних принципів залишилося непримиренне протиборство з капіталізмом. Останнє призвело до тяжких зовнішньополітичним криз і конфліктів на міжнародній арені.
Основні плюси і мінуси зовнішньої політики Хрущова перераховані далі. Позитивні моменти:
- укладення договору про заборону випробувань зброї масового ураження;
- відносна лібералізація і зниження напруженості;
- встановлення зовнішньополітичних відносин з деякими розвиненими державами;
- розвиток нових форм співробітництва з соціалістичними країнами;
- попередження війни між країнами з різними політичними системами.
Наріжним мінусом зовнішньої політики Хрущова можна назвати непослідовність зовнішньополітичної лінії Радянського Союзу. Політичний лідер проводив принцип мирного співіснування соціалістичних і капіталістичних держав, боровся за роззброєння і створення системи безпеки в Європі, але це не завадило статися Карибській кризі та придушення повстання в Угорщині з допомогою армії СРСР.
