Як встановлюються межі цієї зони?
Стартовою точкою для визначення відстані, на якому буде пролягати межа водоохоронної зони, є берегова лінія. Тобто межа лінії води і суші. Для водойм з наявністю змінних показників, наприклад морів, за базову початкову точку для виміру береться максимально можлива межа лінії припливу.
Для ряду природних заповідних об’єктів діють дещо інші правила. Є також окремі доповнення, що відносяться до штучно створених резервуарів і водосховищам.
Всі дані про територіальних межах цих територій, що охороняються, підлягають обов’язковій фіксації в Державному кадастрі. А крім цього всі дані про таких зонах реєструються ще і в Державному водному реєстрі.
Якими можуть бути кордону для річкових зон?
Те, наскільки широкою буде водоохоронна зона об’єкта, залежить від його характеристик. Для річок і струмків вона визначається протяжністю, а для озер – площею.
Середні, загальноприйняті, прописані законом розміри охоронюваних територій для русел річок і струмків такі (в метрах):
- 50;
- 100;
- 200.
Глибина охороняється законом території в 50 метрів за замовчуванням встановлюється для не особливо довгих річок або струмків. Межа протяжності водних русел при такому розмірі захисної зони – 10 кілометрів.
Якщо річка простяглася на відстань від 10 і до 50 кілометрів, то її природна охоронювана зона буде вже більше. Для таких водойм глибина захищеною законом екосистеми становить 100 метрів.
Водоохоронна зона річки з довжиною більше, ніж 50 кілометрів, поглибиться в ландшафт ще далі. Її межа пройде в 200 метрах від лінії води.
