Біографія Василя Аксьонова, відомого не тільки в Росії, але і у всьому світі, неймовірно багата подіями. Здається, він прожив не одну, а кілька життів. За фахом він був лікарем. У 80-ті роки виїхав до США, де працював журналістом і читав лекції з російської літератури. Останні роки провів у Франції. За його книг створено кілька фільмів. Один з колег Василя Аксьонова сказав про нього: “він завжди був модним”. Твори цього прозаїка викликають інтерес читачів в будь-які часи.
Син «ворогів народу»
Василь Павлович Аксьонов народився в 1932 році в Казані. У сім’ї тоді панував добробут. Батько був головою міськради. Мати викладала в педагогічному інституті і завідувала відділом культури в місцевому періодичному виданні. Але дитинство майбутнього письменника Василя Аксьонова не можна назвати щасливим. Безхмарними були тільки перші роки життя.
У 1937 році заарештували батьків. П’ятирічного хлопчика визначили в інтернат для дітей “ворогів народу”. Біографія Василя Павловича Аксьонова відображена в його літературній творчості. Більша частина творів присвячена подіям, які йому довелося пережити.
Василь був не єдиною дитиною в сім’ї. Старшу сестру і брата Олексу забрали родичі. Васю ж намагалася залишити у себе бабуся, але безрезультатно. Лише 1938 році братові батька вдалося розшукати племінника в костромському дитячому будинку. Про ранній період своєї біографії Василь Аксьонов розповів у повісті «Опік».
Студент-медик
Син політичних в’язнів – потенційний табірник. Молодий Василь Аксьонов це чудово розумів, а тому після закінчення школи поступив в медичний інститут. Професія лікаря здавалася йому більш безпечною. Студентом медичного вузу він став в 1950 році. Через три роки помер Сталін. Але і в більш пізні періоди біографії Василя Павловича Аксьонова зустрічаються сумні події, викликані зіткненням з владою.
Стиляги
Вони були молодими людьми, яких приваблювало все західне. Стиляги любили американські фільми, джаз, захоплювалися культурою Сполучених Штатів. Крім того, рух стиляг являло собою особливу форму протесту проти тоталітаризму. Це соціальне явище згадується в автобіографічних книгах Василя Аксьонова. Він був активним учасником неформального руху.
У 50-ті роки майбутній письменник носив яскравий одяг, модну зачіску і слухав джаз. Стиляги перебували під пильною увагою співробітників державної безпеки. Але Василя Аксьонова, на щастя, оминула доля багатьох його однодумців.
У 1956 році він закінчив медичний інститут. Потім влаштувався в морську пошту. У 1957 році відбулася важлива подія в особистому житті Василя Аксьонова – одруження на Кірі Менделєєва.
Відлига
Молодість письменника припала на відносно спокійний час. У 1956 році Хрущов викрив сталінські злочини, після чого почалася масова реабілітація політичних в’язнів. Серед людей, які здобули довгоочікувану свободу, були і батьки Аксьонова. Мати пізніше написала автобіографічну книгу, в якій розповіла в сталінських таборах. Це твір стало одним з перших на подібну тему.
Літературний дебют
У роки відлиги сталися важливі події в світі мистецтва. В літературі з’явилися нові імена. На екрани вийшли фільми, поява яких ще кілька років тому складно було уявити. Ці зміни збіглися з змінами у житті молодого лікаря Василя Павловича Аксьонова.
В кінці п’ятдесятих років посаду головного редактора в журналі “Юність” займав Валентин Катаєв. Саме він одного разу опублікував оповідання нікому не відомого медика. Пізніше говорили, що Катаєв підписав твори Аксьонова в номер, не дочитавши до кінця. Іменитий письменник захопився метафорами молодого автора.
Про цікаві факти з біографії і особистої життя Василя Аксьонова можна дізнатися з книги «Таємнича зв’язок». Але варто пам’ятати, що це художній твір, а тому в ньому зустрічаються, звичайно, і вигадані персонажі.
У 1961 році В журналі “Юність” були опубліковані повісті “Зоряний квиток”, “Колеги”. Саме тоді з’явився новий тип літературного героя – людина, яка зневажає радянські штампи, тягнеться в зарубіжній культурі і любить джаз. Персонажі перших книг Василя Аксьонова використовують в розмові особливу лексику, критично висловлюються про радянському суспільстві. У шістдесяті роки твори письменника стали неймовірно популярними. І вже було незрозуміло: автор вніс у свої книги молодіжний сленг або молодь заговорила мовою його героїв.
Визнання
Отже, в 60-е до Василю Аксьонову прийшла слава. У ці роки він багато писав, друкувався. Його повісті, оповідання та романи з захопленням приймали читачі. Особливу популярність книги Василя Аксьонова придбали у молоді.
В 1963-му в “Юності” були опубліковані “Апельсини з Марокко”. За рік до цього в журналі “Новий світ” з’явилася повість “На півдорозі до місяця”. Інші твори цього періоду: “Катапульта”, “Товариш красивий Фуражкин”, “Затоваренная бочкотара”. Але не все так гладко було в житті популярного письменника. Його успіх супроводжувався нападками ревнителів комуністичної моралі. Микита Хрущов на зустрічі з творчою інтелігенцією, що відбулася в 1963 році, розкритикував творчість Василя Аксьонова та Андрія Вознесенського.
Епоха застою
“Відлига” закінчилась у 1964 році. Виявилося, що свобода, про яку так часто говорила інтелігенція, всього лише ілюзія. Почалися судові процеси над правозахисниками і письменниками, творчість яких викликала у радянських цензорів несхвалення. Але тепер вже незгодних з режимом не відправляли в табори. Їх відправляли в психіатричні лікарні. А після того, як радянські танки увійшли до Праги, Василь Аксьонов зрозумів: не існує соціалізму з людським обличчям.
В епоху застою його романи і повісті друкували все рідше. У 1968 році Аксьонов написав пародійне твір “Джин Грін – недоторканний” у співавторстві з Поженяном і Горчаковим. Через кілька років опублікував повість “Любов до електрики”, “Мій дідусь – пам’ятник”. А потім, немов забувши про цензуру, почав роботу над романом “Опік”. Це було антирадянський твір, що виходить за межі реалізму.
“Опік” був закінчений у 1975 році. Аксьонов розумів, що в Радянському Союзі це твір не може бути опублікований. Він вирішив переслати роман на Захід. Це було дуже небезпечний захід – автор міг запросто стати однією з жертв репресій. Але в той же час єдиний спосіб зберегти твір, представити його читачам навіть у тому випадку, якщо з вами щось трапиться.
Але тоді роман “Опік” не був опублікований на Заході. Влада, щоб уникнути цього, пішли на деякі послаблення у відношенні з Аксьоновим. Йому все так само дозволялися закордонні відрядження, читання лекцій в університетах США. Час від часу письменник публікував свої розповіді в “Новому світі”. Але в 1979 році вийшов перший номер альманаху “Метрополь”. Після цього стався остаточний розрив з владою.
“Метрополь”
Це був журнал, який спочатку замислювався як видання, лояльна по відношенню до влади. У ньому публікувалися твори письменників, чия творчість схвалювала цензура. У той же час в альманасі з’являлися оповідання і повісті, створені дисидентами.
Гнів чиновників був викликаний самим фактом виходу видання, яке не пройшло цензуру. Коли ж один з номерів потрапив в США, про подальше публікації в Радянському Союзі цього альманаху можна було поставити хрест. Кількох учасників “Метрополя” виключили зі Спілки письменників. Василь Аксьонов вийшов добровільно – на знак протесту. У 1980 році він виїхав із сім’єю до Франції. Коли Василь Аксьонов з дружиною поверталися з Казані, де письменник попрощався з батьком, на нього було скоєно замах.
Еміграція
В Європі Аксьонов пробув недовго. У 1980 році він полетів у Нью-Йорк. Тоді і був вперше опублікований за кордоном роман “Опік”. У 1981 році вийшла в друк “Острів Крим” – твір, що довгий час було недоступним радянським читачам. На початку 80-х у США вийшли також книги Василя Аксьонова “Золота наша Залізка”, “Срібний вік”, “Рандеву”. 1981 року письменника позбавили радянського громадянства.
Аксьонов з родиною оселився у Вашингтоні. Тут він читав лекції про російську літературу, і це приносило йому неймовірне задоволення. Пізніше письменник зізнався: “багаторічна викладання зробило з мене інтелектуала”. Знаходив Аксьонов час і для письменства. У перше десятиліття еміграції він написав оповідання, що ввійшли в збірник “Право на острів”, романи “Скажи родзинки”, “Паперовий пейзаж”, “Жовток яйця”, “У пошуках сумний бебі”. Більша частина творів була надрукована в емігрантських виданнях.
Василь Аксьонов зміг відвідати Радянський Союз тільки 1989 році, після того, як в країні почалися серйозні зміни. Правда, жив письменник з дружиною не в готелі, а в резиденції американського посла в СРСР він прибув на запрошення співробітника посольства США. У 1990 році Аксьонову повернули громадянство. А незабаром у московських книжкових магазинах з’явилися твори, написані в еміграції. Публікація раніше заборонених книг стала важливою подією в біографії Василя Аксьонова.
Особисте життя
Аксьонов був одружений двічі. Вперше – на Кірі Менделєєва. Дівчина була дочкою Лайоша Гавро – угорської інтернаціоналіста, активного учасника Громадянської війни. У 1960 році у письменника народився син. Олексій Аксьонов – відомий художник-постановник, в його фільмографії такі проекти, як “Любов-морква”, “Хмара-рай”, “Атракціон”.
Але головною жінкою в житті Василя Аксьонова стала Майя Кармен. У США друга дружина Аксьонова викладала російську мову. Майя Кармен була дочкою номенклатурного працівника Афанасія Змейла. До зустрічі з Аксьоновим була заміжня двічі. Після еміграції квартиру, яка дісталася їй після смерті другого чоловіка, відібрали. У 1993 році влада надали Майї Кармен житло у висотному будинку, розташованому на Котельнічеській набережній. Фото Василя Аксьонова з дружиною нижче.
Останні роки
На початку двохтисячних Аксьонов придбав невеликий будинок на французькому узбережжі. Тут він провів останні роки. У 2001 році В Москві вийшов роман “Кесарів розтин”. Це твір Аксьонов вважав своїм найвищим літературним досягненням. Викладацьку діяльність Василь Аксьонов закінчив в 2004 році. Саме тоді він побував у США в останній раз.
У Франції у письменника був будинок, де він працював в спокої і тиші. У Москві Аксьонов спілкувався з пресою і друзями. Увагу співробітників він приваблював насамперед яскравою і незвичайною біографією творчою активністю. У 2004-му вийшла “Американська кирилиця”. У тому ж році – роман “Вольтер’янці і валеріанки”. Інші твори останніх років “Рідкісні землі”, “Зіниця Ока”, “Москва-ква-ква”.
У 2009-му до друку вийшов роман “Таємнича пристрасть”. Герої автобіографічного твору – знамениті поети і письменники 60-х. У 2015 році Роман Аксьонова був екранізований. Роль письменника виконав актор Олексій Морозов.
Смерть
У січні 2008 року письменник раптово відчув себе погано. Його госпіталізували і діагностували інсульт. Незабаром Аксьонова перевели в НДІ імені Скліфосовського. Тут йому зробили операцію, але стан не покращився. Останній рік свого життя він сильно хворів. Василь Аксьонов помер 6 липня 2009 року. Похований на Ваганьковському кладовищі.
Пам’ять
Василю Аксьонову присвячено кілька біографічних творів. У 2012 році Віктор Осипов опублікував книгу “Про втрачений час”. Пізніше написав “Чотири життя Василя Аксьонова”. У рідному місті письменника щорічно, починаючи з 2007-го, проводиться літературний фестиваль, названий на його честь. Кілька років тому в Казані було відкрито Сад Аксьонова. У 2016 році тут з’явилася скульптура, присвячена славетному уродженцю Казані.
Фільми з книг Василя Аксьонова: “Мій молодший брат”, “Колеги”, “Подорож”, “Таємнича пристрасть”, “Московська сага”.
