Що таке демон? Це питання, мабуть, задає собі кожен, хто захоплюється містицизмом або езотеричною літературою. У широкому розумінні це надприродні парфуми або істоти, які займають найнижче місце щодо богів. Цікаво, що у світовій релігії і культурі можна зустріти як добрих, так і злих демонів.
Визначення демона
Відповідаючи на питання «Що таке демон?», слід звернутися до давньогрецької філософії. У ній розповідається, що в незапам’ятні часи, ще до нашої ери, існувало таке поняття, як Даймоний. Багато видатні філософи, серед яких Сократ, Платон, а також стоїки і більшість їх послідовників, порівнювали Даймония з внутрішнім світом або голосом людини. По суті, так вони позначали нашу совість.
А ось в римській міфології, наприклад, до демонів ставилися дещо інакше: так називали геніїв. А в християнстві Даймониями величали ангелів-хранителів.
Існувало слово «демон» і у давніх слов’ян. Воно було синонимичным поняттю «біс». З XI століття на Русі так стали називати всіх язичницьких богів незабаром після того, як за наполяганням князя Володимира Красне Сонечко була хрещена Русь.
При перекладі Біблії з грецької на церковнослов’янську мову слово «демон» так непомітно і трансформувалося в поняття «біс». При цьому зміст залишився колишнім.
Демонічна природа
Відповідь на питання «Хто такий демон?» шукали багато народів у різних релігіях. Широко ці містичні істоти були поширені в Древній Греції. Розповімо детальніше про те як їх уявляли у народі.
В античні часи зв’язок між такими поняттями, як «бог» і «даймон» практично ніколи не простежувалася. В той же час і самих «даймонов» у цей історичний період не асоціювали лише з силами добра або зла. Філософи тоді вважали, що вони спочатку можуть мати будь-яку природу, навіть змішану. Тому мали можливість творити не тільки зло, але й добро. Причому приблизно в рівних пропорціях.
Багато відомостей про даймонах міститься в знаменитому творі Платона під назвою «Діалоги», а також працях Сократа. Він, зокрема, стверджував, що все, що робиться, що завгодно його «доброго демона», який всіляко відвертає автора від зла і наставляє на істинний шлях.
Пізніше цей даймон Сократа у багатьох асоціювався з Богом у Платона. Римський послідовник цього філософа докладно описав Апулей, хто такий демон, у своїй книзі «Про бога Сократа». У ньому він розлого розмірковує про наявність проміжних істот між людьми і самим богом.
Детально ця тема описана і в Платона в трактаті «Послезаконие». Філософ називає даймонов однієї з різновидів повітряних істот, які входять в ієрархію духів, займаючи певне місце після богів і зірок. Вони є чимось середнім між людьми і богами, тому їх бажано особливо почитати в різних молитвах. Платон був переконаний, що даймон приставлений до людини з самого його появи на світ і супроводжує його до самої смерті. При цьому деякі даймоны теоретично могли виступати в ролі божеств в різних культах.
Стоїки, які вважають себе послідовниками Платона, проводили паралель між даймонами і душами людини, вважаючи, що вони повертаються у свою стихію після смерті.
Демони в іудаїзмі
Що таке демони, обговорювалося і в іудаїзмі. Хоча їм не відводили самостійної ролі, але згадки про їх існування зустрічаються ще в епоху таннаев. Відповідно до Талмуда, демонів створив сам Бог. Сталося це в сутінки, напередодні першої суботи. Цікаво, що перш ніж він встиг їх доробити, настала ніч, тому демони залишилися без тел.
Іудаїзм на питання «Що таке демон?» відповідає: ці істоти займають проміжне положення між людьми і ангелами, проводять час в просторі між місяцем і землею. При цьому переважно воліють пустельні і нечисті місця.
Християнське уявлення
Визначення «Що таке демон?» в християнському уявленні стало звучати так само, як сьогодні, тільки в XI століття. Саме тоді на Русі сталася масштабна еволюція терміна. Вже після неї демонами стали називати не тільки практично всіх надприродних істот, але й богів, яким поклонялися в часи язичництва. До цієї ж категорії древні слов’яни відносили усіляких шкідливих духів і всіляких міфічних істот.
Християнство стверджує, що ті парфуми, які не стали заперечувати бога, пізніше перетворилися в ангелів.
Через деякий час з’явилося уявлення про занепалих ангелів, яке отримало найбільше поширення в католицизмі. Це були ангели, які з часом втратили прихильність бога і покинули небо.
Слуги Сатани
Християнські священики, відповідаючи на питання «Що значить демон?», стверджують, що це слуги Сатани, який живе в пеклі. Але при цьому вони здатні блукати по світу в пошуку душ, готових до падіння.
Цікаво, що і демони і ангели грають важливу роль в магічній традиції, особливо в католицизмі. Всілякі культи теж часто пройняті демонологией, і велика частина з них сходять до каббали і гностицизму. У магічної літературі можна зустріти друку, імена та підписи духів. А також способи їх викликання, можливості і навіть обов’язки, які вони повинні виконувати.
Значення слова
Значення та тлумачення слова demon походить від давньогрецького слова, яке в першому варіанті означає «дух» або «божество», а в другому – «розподіляю» (в сенсі долю).
Морфологічно існує три значення цього поняття. Перше – релігійне. У цьому сенсі під файлом розуміється занепалий ангел, чи диявол.
Друге значення цього слова – міфологічне. В даному випадку мова йде про надприродних істот або полубогах, які займають проміжні стани між богами і людьми, а також мають можливість впливати на життя людей, народів і навіть долі окремих особистостей.
Є й книжкове значення цього слова. Демоном позначають щось похмуре або тяжке, зазвичай безконтрольно овладевающее людиною. Наприклад, часто можна чути про демона алкоголізму.
Ієрархія
Ієрархія демонів докладно описані в спеціалізованій літературі. Так, у середньовічній Європі і серед окультистів демонів ділили на дев’ять чинів. Першим це описав голландський лікар та послідовник вчення по імені Йоганн Вейєр у своїй окультної книзі, яка була видана в 1588 році. У ній він навів детальну і скрупульозну класифікацію демонів, а також дав всім бажаючим інструкції з викликом їх у наш світ.
В езотеричній літературі можна зустріти і інші описи ієрархій демонів. За великим рахунком, їх можна розділити на кілька груп.
Одна з них – демони-генії. Вони вважаються хранителями, які приставлені до кожної людини, а також місцевості або предмету. Сюди ж зараховують персонажів фольклору. Наприклад, якщо говорити про слов’янської традиції, то це водяні, лісовики та будинкові. В інших народів німфи, дріади, шеду (хранителі стародавніх палаців культур).
Окреме місце в цій ієрархії відводиться духам, не прив’язаним до якогось конкретного місця. Це гноми, ельфи, русалки, чорти, сатири і суккубы.
Важлива роль у архонтів, які займають місце персоніфікованих природних сил. Вони зобов’язані утримувати в порядку природний лад речей, а також служити безсмертними прототипами всіх живуть істотам. Це ріднить їх з поняттями архетипу і різними ідеями в філософії. Яскравий приклад таких істот – декани.
Демони в культурі
У культурі образ демона використовується досить часто. Один з останніх прикладів – фільм 2016 року «Демон всередині», знятий Андре Овредалом.
Картина починається з виявлення невпізнаного трупа жінки в підвалі будинку. Її вбили, причому дуже жорстоко. На місце події прибуває офіцер поліції, який з’ясовує, що злочинець не залишив практично ніяких слідів. Висновок напрошується сам собою: очевидно, це вторгнення. До того ж поліцейський починає підозрювати, що жертва намагалася покинути будинок.
Тоді він звертається до досвідченого патологоанатому на ім’я Томмі Тилден, щоб той визначив точну причину смерті. Син доктора вирішує залишитися, щоб допомогти батькові з розкриттям. Так як особистість жертви так і не вдається встановити, вони називають її між собою Джейн Доу. Це вийшов з ужитку юридичний термін, який позначав жіночу сторону в судовому процесі. В результаті така зав’язка призводить до захоплюючого, не укладывающемуся в традиційне розуміння, сюжетом.
