Члени поетичного клубу
Офіційне відкриття поетичного клубу відбулось в 1912 році на засіданні так званої Академії вірша. Через рік в альманасі “Аполлон” були надруковані дві статті, що стали фундаментальними для нової літературної течії. Одна стаття, написана Миколою Гумільовим, називалася “Спадщина символізму і акмеїзм”. Іншу написав Городецький, а називалася вона “Деякі течії в сучасній російській поезії”.
У своїй програмній статті, присвяченій акмеизму, Гумільов вказує на прагнення своє і своїх соратників досягти вершин літературної майстерності. У свою чергу, майстерність було досяжно лише за умови роботи в згуртованій групі. Саме умінням в такій групі працювати і організаційної єдності і відрізнялися представники акмеїзму.
Згідно зі свідченнями Андрія Білого, сама назва з’явилася абсолютно випадково в запалі суперечки друзів. У той вирішальний вечір В’ячеслав Іванов жартома почав говорити про адамизме і акмеизме, однак Гумільову ці терміни сподобалися, і з тих пір він став називати себе і своїх товаришів акмеистами. Термін “адамизм” користувався меншою популярністю, так як викликав асоціації з брутальністю і почвенничеством, з яким акмеїстів не мали нічого спільного.
