У російській мові всього 4 шиплячих звуку. З них два тверді – Ж і Ш, і два м’які – Год і Щ. З молодших класів або навіть з дитинства нас змушують заучувати три дуже важливих правила:
- «Ча», «Ща» пиши з А (часто, хаща, щавель).
- «Чу», «Щу» пиши з У (чудовисько, щупальце, диво).
- «Жи», «Ши» пиши з І (жираф, життєво, широко).
Є, звісно, і винятки. Якщо хочете повторити ці правила та ознайомитися з великою кількістю прикладів – переходьте за посиланням Вище.
В інших випадках після твердих шиплячих
Ж і Ш пишуться голосні А, Про, У, а після м’яких шиплячих Ч і Щ – голосні І, Е, Е. На жаль, але і ці правила працюють не завжди (читайте нижче Про вживання і Е після шиплячих приголосних).
Якщо слово запозичене з іноземної мови або є власним іменем, то після шиплячих можуть бути використані Ю або Я, наприклад, журі, парашут, Сен-Жюст. Також в абревіатурах і сложносокращенных словах можуть бути використані будь-які літери за правилами складання абревіатур.
Правопис голосних після Ц
- І і И після Ц. Буква И ставиться після Ц тільки в суффиксах –ин – і закінченнях. Наприклад: лісіцин, кінці, виродки. В інших випадках після Ц ставиться літера В. Наприклад: цирк, цинічний, цинк, циферблат. Також є слова винятки: курча, циган, ціп-ціп, цить, навшпиньки, цыкать.
- Ю і Я після Ц. Після букви Ц Ю і Я пишуться тільки в запозичених словах та іменах власних. Наприклад: Цюріх.
- Про і Е після Ц. Якщо голосна знаходиться під наголосом, то пишеться та буква, яка чується. Наприклад: цокіт, цінник, танцюрист, цілий. Якщо голосна знаходиться не під наголосом, то завжди пишеться буква Е. Наприклад: пальцем, рушник, поцілувати. Єдиною виняток – цокотуха. В запозичених словах та іменах власних може вживатися буква після Ц у ненаголошених складах.
Правопис голосних після шиплячих Ж, Ш, Щ, Ч
Давайте розбиратися…
- О після шиплячих в ударних складах. Буква пишеться в ударних складах в тому випадку, якщо вона належить до закінчення іменника. Наприклад: великий, ключем, лікарем. Також Про пишеться в ударних складах, якщо відноситься до суфіксів іменників -ок-, -онок і -онк-. Наприклад: чобіток, порошок, ведмежа, барило, дівчисько, песик. Ще буква пишеться в суффиксах прилгательных -ов-. Наприклад: копійчане, моржовое. Буква вживається якщо є суфіксом наречений -про-. Наприклад: гаряче, добре. Буква пишеться в закінченнях –він імен іменників у родовому відмінку та множині. Наприклад: княжен, кишок. Окрім всього це є та словникові слова: аґрус, ненажера, жом, тріскачка, нетрі, чащоба, манірний, цокатися, Печора, шов, шерех, шовы, печія, опік, підпал. В запозичених словах написання аналогічно звучанням. Наприклад: крюшон, планшет, жест.
- Про і Е після шиплячих в ненаголошених складах. У російських словах після Ж, Ш, Ч, Щ в ненаголошених складах пишеться Е. Наприклад: горошок, гарного. Якщо слово іноземного походження, то може використовуватися буква О. Наприклад: жокей, шоколад.
- Про і Е після шиплячих в інших випадках. У всіх інших випадках пишеться буква Е, хоча може чутися (в ударних складах). Сюди відносяться закінчення дієслів -їж, -ет, -єте, їм (наприклад: брешеш, ржете), суфікси дієслів та іменників -евыва- (наприклад: пережовувати, затушовування), суфікс іменників, утворених від дієслів з –євк (приклад: размежевка, жевка, викорчування), іменниковий суфікс -ер- (наприклад: диригент, залицяльник, стажер), коріння з чергуванням Е під наголосом і Е без наголосу (наприклад: жовтий – жовток, чорний – чорніти, луг – лужної), суфікси пасивних дієприкметників –енн (-ен) у похідних від них (наприклад: печена, захоплений, запечений, приречений), закінчення займенника що в місцевому відмінку (наприклад: про що, за чим).
